Notice: Undefined index: product_id in /var/www/bizz.monolith.in.ua/catalog/model/catalog/article.php on line 22 Розумний плакат «Глибини океану» - Батискаф FNRS-3

Батискаф FNRS-3

Довжина: 16 м.

Ширина: 3,35 м.

Суха маса: 28,6 т.

Екіпаж: 2 особи.

Аварійна автономність: 24 год.

Максимальна швидкість (підводна): 0,5 вузла (15 м/хв).

Робоча глибина занурення: до 4000 м.

Гранична глибина занурення: 4050 м.


FNRS-3 — другий у світі батискаф. А якщо врахувати, що перший — FNRS-2 — був експериментальним і здійснив лише два занурення, які правильніше було б назвати випробуваннями, то саме FNRS-3 можна вважати першим у світі апаратом, що повноцінно використовували для глибоководних занурень. Постає логічне запитання: а яким же тоді за рахунком був FNRS-1? Цей апарат справді існував, і його, як і два наступні, створив той самий чоловік — Огюст Піккар. Але FNRS-1 був зовсім не батискафом, а стратостатом — наповненою воднем повітряною кулею з підвішеною герметичною алюмінієвою кабінкою (гондолою). На відміну від батискафів, використовуваних для дослідження морських глибин, за допомогою стратостата вивчали космічні промені у верхніх шарах атмосфери на висоті близько 17 тис. м. Абревіатура FNRS розшифровується як Fonds National de la Recherche Scientifique — Бельгійський національний фонд наукових досліджень. Саме ця організація фінансувала побудову всіх трьох апаратів, що не мали на той час аналогів у світі.


Розробляти батискаф FNRS-3 почали 1950 року. По суті, це була глибока доробка першого батискафа, який на той час зазнав пошкоджень під час буксирування у штормову погоду. Принципово новим глибоководним апаратом зацікавився військово-морський флот Франції, тому всі роботи фінансували з оборонного бюджету цієї країни. Проєктними роботами керував інженер Корабельного корпусу Ж. М. Гемп, а винахідника батискафа Огюста Піккара і його колегу Макса Козінса було запрошено як науково-технічних консультантів. 1952 року Піккар прийняв пропозицію очолити побудову нового італійського батискафа «Трієст», тому подальша розробка FNRS-3 відбувалася без його участі. Незабаром і Гемпа перевели до Індокитаю, а проєктування батискафа очолив П'єр Вільм.


3 червня 1953 року батискаф FNRS-3 було спущено на воду. Після цього його три місяці випробовували, занурюючи на різні глибини. Іноді через перегорання запобіжників відбувався скид акумуляторів і баласту, і батискаф аварійно спливав. Але незабаром усі недоробки було усунуто, і 24 вересня 1953 року представники Бельгії офіційно передали апарат у володіння ВМФ Франції.



15 лютого 1954 року FNRS-3 здійснив занурення на глибину 4050 м. Цей показник був світовим рекордом наступні п'ять років, доки «Трієст» не здійснив свого легендарного занурення в Маріанську западину на глибину 10 919 м.


Батискаф здійснив ще кілька десятків занурень, переважно на глибину до 2300 м. Його використовували в Середземному морі і в Атлантичному океані, а 1958 року апарат орендувала Японія, і він здійснював занурення біля північно-східної частини острова Хонсю.


Якщо занурення відбувалося недалеко від морського порту, батискаф готували просто в гавані, а потім судно забезпечення буксирувало його до потрібного місця. Якщо ж планували занурення далеко від берега, батискаф доправляли у трюмі спеціального вантажного судна і спускали на воду судновим краном.


Відсіки поплавка заповнювали бензином, а баластні бункери — сталевим дробом. Члени екіпажу батискафа підпливали надувним човном і займали свої місця в гондолі. А аквалангісти, що його супроводжували, закривали вхідний люк у шахту батискафа, від'єднували електричний кабель і відкривали клапани шахти та баластних цистерн, щоб вода заповнила всі порожнини поплавка. Після того як батискаф починав спускатися, водолази супроводжували його приблизно до глибини 40 м.


Екіпаж регулював швидкість занурення, дозовано скидаючи баласт (сталевий дріб) або випускаючи частину бензину з компенсувального відсіку. Досягнувши потрібної глибини, частина баласту скидалася, і батискаф «зависав» у товщі води. Після закінчення місії скидався весь баласт, і апарат починав підніматися. Всі кораблі супроводу, діставши повідомлення про підіймання, щоб уникнути випадкового зіткнення зі спливаючим батискафом, віддалялися від можливого місця спливання.


На поверхні екіпаж або аквалангісти, що зустрічали апарат, продували шахту й баластні цистерни стисненим повітрям, відкривали люки, і екіпаж покидав батискаф, перебираючись на корабель супроводу. Бензин перекачували в цистерни судна-носія, а сам батискаф піднімали з води і поміщали в трюм або буксирували до найближчого порту.


Після того як FNRS-3 відпрацював свій ресурс (коли метал гондоли вже не міг витримувати проєктних навантажень), його поставили в Тулоні просто неба як корабель-пам'ятник. На зміну йому ВМФ Франції прийняв батискаф «Архімед».


Ця стаття з крутого проєкту «Розумний плакат «Глибини океану»! Хочеш дізнатися про нього докладніше? Тоді тисни сюди!


А ще у нас є захоплюючі плакати «Сонячна система» і «Планета Земля».