Перші сірники

Сьогодні щоб розпалити багаття, ми беремо сірники. Або запальничку. Але так було не завжди. Сірники винайшли тільки на початку XIX століття, а запальничку ще пізніше. Що ж робили люди, коли виникала необхідність розпалити вогонь, до того, як придумали ці корисні знаряддя?


Найдавнішим способом добування вогню вважається тертя дерева об дерево. Так добували вогонь первісні люди. Та от халепа: щоб дерево запалало, воно має розігрітися до температури близько 300 °С. Це ж скільки треба його терти!


Згодом вогонь стали запалювати за допомогою кресала, кременю і губки. Пам՚ятаєте казку Г. К. Андерсена «Кресало»? У ній засобом зв՚язку із чарівником власне і є один із цих предметів. Кресало — це, по суті, шматочок сталі, а кремінь — невеличкий камінець. Губка ж — легкозаймистий матеріал: ганчірка, березова кора, суха трава, дерев՚яні стружки, вощений папір, ялинові шишки, соснові голки, висушений гриб трутовик та ін. У ті далекі часи кресалом били об кремінь, щоб видобути іскру, й цієї іскрою підпалювали губку. Не завжди це вдавалося з першого разу. Але принаймні нічого не треба було нескінченно терти.


Сучасна запальничка влаштована за тим самим принципом. Тільки кресало в ній зроблене у вигляді коліщатка, а функцію губки виконує гніт, просякнутий бензином.


Хімічні сірники


Але перш ніж була винайдена перша запальничка, в життя людей увійшли сірники. Ще в далекому 1813 році у Відні Маліард та Вік зареєстрували першу в Австро-Угорщині мануфактуру з виробництва хімічних сірників. Такі сірники спалахували від дотику... до сірчаної кислоти! Тільки уявіть, скільки нещасливих випадків сталося через те, що в домі тримали такий небезпечний хімікат як сірчана кислота.


Розв՚язати цю проблему вдалося випадково. У 1826 р. англійський хімік і аптекар Джон Уокер змішував хімікати за допомогою палички. Після закінчення експериментів він зауважив, що на кінці палички утворилася засохла крапля. Бажаючи її позбутися, аптекар чиркнув паличкою об підлогу, і... спалахнув вогонь! Таким чином було зроблено найцінніше відкриття. Уокер почав виробляти сірники і назвав їх «конгриви». Коробочка коштувала 1 шилінг, і в ній уміщувалось 50 сірників. З кожною коробочкою постачався складений навпіл шматок наждачного паперу.

Джон Уокер та його сірники


Але розв՚язавши одну проблему, сірники Уокера породили кілька інших: вони розсипали навколо феєрверки з іскор, а згоряючи, виділяли смердючий сірчистий газ. До того ж користуватися ними було не дуже зручно — завдовжки вони сягали близько 90 см. Уокер навіть не став патентувати свій винахід. Заробив на його сірниках такий собі Семюел Джонс, що одного разу забрів на демонстрацію «конгривів». Тямовитий молодик усвідомив ринкову цінність нового товару і став продавати сірники тоннами. Він назвав їх «люциферчиками». Семюел Джонс примножував свої статки аж до 1830 року, коли молодий французький хімік Шарль Соріа винайшов сірники з білого фосфору.


     

Сірники-«люциферчики»


Винахід Соріа мав величезний плюс: фосфор займається при нагріванні всього до 60 °С. Здавалося б, ось воно — розв՚язання всіх проблем з розведенням вогню, але й ці сірники мали свої недоліки. Вони могли спалахнути навіть від тертя один об одного в коробці під час транспортування! Ба більше, фосфорні сірники виявилися надзвичайно отруйними. Самогубці тих часів, вирішивши покінчити із життям, просто з՚їдали кілька сірникових головок. Чи варто говорити про випадкові отруєння, викликані необережним поводженням із сірниками, і про шкідливість виробництва цього товару? Крім того, головки фосфорних сірників згоряли дуже швидко, а древка тліли дуже довго, що спровокувало не одну пожежу.


«Безпечні» сірники, нарешті, з՚явилися в 1853 році. І посприяла цьому людина, яка абсолютно не думала про сірники. Австрійський хімік А. Шреттер у 1847 році, нагріваючи білий фосфор при 500 °С в атмосфері чадного газу (СО) у запаяній скляній ампулі, отримав червоний фосфор — неотруйний, на відміну від білого. Про це відкриття дізнався шведський хімік Йохан Лундстрем. Він наніс червоний фосфор на поверхню наждачного паперу і ним же замінив білий фосфор на сірниковій головці. Таким чином проблема добування вогню в побуті була остаточно розв՚язана. Нові сірники вже не шкодили здоров՚ю, легко запалювалися тертям об заздалегідь підготовлену поверхню і не спалахували самі.


Йохан Лундстрем


Сірники, запатентовані Лундстремом, дійшли до наших днів практично без змін. На щастя для всього людства, у Йохана Лундстрема був заповзятливий молодший брат Карл, завдяки якому винахід було негайно застосовано на практиці. Сірникову фабрику в Йончепінгу брати заснували ще у 1844—1845 роках, а коли було відкрито червоний фосфор, негайно внесли необхідні корективи у виробництво. У 1853 році шведські сірники вже експортувалися до Англії.


Карл усіляко дбав про рекламу свого товару. У 1855 році він навіть повіз сірники на Всесвітню виставку в Париж. І що ж? Вони отримали срібну медаль за те, що спосіб їх виготовлення не завдавав шкоди здоров՚ю робітників. Підприємство братів Лундстрем було надзвичайно успішним, про що свідчать і цифри. Якщо в перші роки після заснування фабрика виробляла по 4 400 сірникових коробок за рік, то в 1896 році їх було випущено вже сім мільйонів!


Шведські сірники


У наші дні при сірниковій фабриці в Йончепінгу, яка виросла з мануфактури братів Лундстрем, працює вельми оригінальний музей. У ньому можна не тільки дізнатися багато цікавого про технологію та історію виготовлення сірників і сірникових коробок, а й виготовити власну коробочку на згадку.


Ця стаття доповнює чудову книжку «Секрети вогню». Якщо тобі цікаво дізнатися більше про вогняну стихію, тоді тисни сюди!