Notice: Undefined index: product_id in /var/www/bizz.monolith.in.ua/catalog/model/catalog/article.php on line 22 Міжнародна космічна станція, плакат Планета Земля, видавництво Моноліт Бізз

Міжнародна космічна станція (МКС)

Міжнародна космічна станція

 

Довжина: 72,8 м.

Ширина: 108,5 м.

Висота: 20 м.

Маса: приблизно 420 тонн.

Швидкість польоту: 7,67 км/с (27 600 км/год).

Період обертання навколо Землі: 15,54 об/добу.

 

Міжнародна космічна станція (скорочено МКС) — це пілотований багатоцільовий космічний комплекс, розташований на навколоземній орбіті від кінця 1998 року понині. На станції проводять наукові дослідження, що вимагають наявності унікальних умов космічного польоту: мікрогравітації, вакууму, космічних випромінювань. На зараз у проєкті бере участь 14 країн: США, Росія, Японія, Канада, Бельгія, Німеччина, Данія, Іспанія, Італія, Нідерланди, Норвегія, Франція, Швейцарія, Швеція. Станція спроєктована за модульним принципом, мовби великий конструктор, який становлять окремі блоки-модулі. Поступово на орбіту один за одним виводять чергові блоки і приєднують до вже наявних. Різними блоками МКС керують різні центри: російським сегментом — із Центру управління космічними польотами в Корольові, американським сегментом — із Центру управління польотами імені Ліндона Джонсона у Г'юстоні, європейським модулем «Коламбус» — із Центру управління Європейського космічного агентства в Оберпфаффенгофені (Німеччина), японським модулем «Кібо» — з Японського агентства аерокосмічних досліджень у Цукубі. Між усіма Центрами відбуваються постійна взаємодія й обмін інформацією.

 

Історія МКС почалася з того, що уряд США 1984 року ухвалив рішення про створення власного космічного комплексу, який міг би стати альтернативою до радянської станції «Мир». Однак до початку 1990-х років з'ясувалося, що вартість проєкту зависока. Росія, яка до цього часу готувалася до створення «Мир-2» на зміну застарілої станції, також відчувала значні економічні труднощі. Зрештою 17 червня 1992 року ці країни уклали угоду про співпрацю в дослідженні космосу, завдяки чому національні програми створення орбітальних станцій вирішили об'єднати. До 1996 року було опрацьовано й затверджено проєкт станції, яку становлять два сегменти — американський і російський. Країни-члени Європейського космічного агентства, а також Канада і Японія приєдналися до американської частини проєкту на етапі розробки.

 

Будова міжнародної космічної станції

 


1. Функціонально-вантажний блок «Зоря» (20.11.1998). 2. Модуль Unity (Node 1) (07.12.1998). 3. Службовий модуль «Зірка» (26.07.2000). 4. Лабораторний модуль Destiny (10.02.2001). 5. Маніпулятор Canadarm 2 (22.04.2001). 6. Шлюзова камера Quest (15.07.2001). 7. Стикувальний відсік «Пірс» (17.09.2001). 8. Ферма S0 (11.04.2002). 9. Ферма S1 (10.10.2002). 10. Ферма P3 / P4 (12.09.2006). 11. Ферма S3 / S4 (11.06.2007). 12. Ферма P5 / P6 (30.10.2007). 13. Модуль Harmony (Node 2) (14.11.2007). 14. Європейський лабораторний модуль Columbus (12.02.2008). 15. Японський модуль Kibo (04.06.2008). 16. Ферма S5 / S6 (19.03.2009). 17. Малий дослідницький модуль «Пошук» (12.11.2009). 18. Модуль Tranquility (Node 3) (12.02.2010). 19. Модуль Cupola (15.02.2010). 20. Малий дослідницький модуль "Світанок" (18.05.2010). 21. Постійний багатофункціональний модуль (01.03.2011). 22. Магнітний спектрометр AMS-02 (19.05.2011). 23. Ферма P1 (26.11.2012). 24. Транспортний корабель «Союз ТМА-13М» (29.05.2014). 25. Вантажний корабель «Прогрес М-24М» (24.07.2014). 26. Європейський вантажний транспортний корабель ATV5 (12.08.2014). 27. Космічний корабель Dragon (23.09.2014). 28. Транспортний корабель «Союз ТМА-14М» (26.09.2014).


Будівництво МКС почалася з виведення на орбіту в листопаді 1998 року російського функціонально-вантажного блоку «Світанок». У грудні до нього пристикувався американський сполучний модуль «Юніті». Слідом за цим 10 грудня 1998 року всередину станції увійшли перші космонавти — Роберт Кабана і Сергій Крикальов. Дальший модуль — функціонально-вантажний блок «Зірка» з'єднався зі станцією в липні 2000 року, в жовтні шатл «Дискавері» привіз на станцію елемент кріплення сонячних батарей і герметичний стикувальний перехідник, а в листопаді того-таки року транспортний пілотований корабель «Союз ТМ-31» доправив на борт МКС першу основну експедицію. За місяць космічний комплекс отримав американський енергетичний модуль із сонячними батареями. Наукову лабораторію «Дестині» приєднали до станції в лютому 2001 року, потім, із березня по квітень, американці пристикували до МКС зовнішню складську платформу ESP-1, канадський робот-маніпулятор «Канадарм2» й об'єднаний шлюзовий відсік «Квест». Росія у вересні того самого року доставила на орбіту й установила шлюзовий відсік «Пірс». У квітні 2002 року NASA додали до станції центральну конструкційну основу, а з червня по листопад удосконалили робота-маніпулятора, доправивши для нього додаткові компоненти.

 

Після катастрофи шатла «Колумбія» в лютому 2003 року польоти космічних кораблів із американської сторони на тривалий час припинилися, а все необхідне на станцію доставляли російські транспортні безпілотні вантажні «Прогреси». Шатли відновили польоти лише 2006 року: в липні «Дискавері» доправив на МКС німецького космонавта Томаса Райтера, а у вересні «Атлантис» привіз два сегменти ферменних конструкцій, дві панелі сонячних батарей і радіатори системи терморегулювання американського сегмента. Ще за пару місяців «Дискавері» підняв на орбіту подовжуваний сегмент. Улітку наступного року американці довезли на МКС іще один модуль із сонячними батареями й зовнішню складську платформу ESP-3, а завершення побудови американського сегмента відбулося в жовтні 2007 року після припасування енергетичного вузла «Гармонія».

 

2008 року до МКС приєдналися модулі «Коламбус» Європейського космічного агентства, ще один канадський робот-маніпулятор — цього разу «Декстр», два зі трьох відсіків лабораторного модуля «Кібо» Японського агентства аерокосмічних досліджень і італійський багатоцільовий модуль постачання (БМП). Черговий енергетичний модуль, третій відсік «Кібо» і ще один БМП збирали навесні й улітку 2009 року, а малий дослідницький модуль «Пошук» (МДМ-2), розроблений на базі стикувального вузла «Пірс», доповнив російський сегмент МКС у листопаді того-таки року, менш ніж на тиждень випередивши встановлення американських транспортно-складських палет. У лютому і квітні 2010 року американські шатли доставляли на станцію італійські блоки: модуль життєзабезпечення «Транквіліті» (Нод3), оглядовий купол і ще один БМП. У травні до російського сегмента додався малий дослідницький модуль «Світанок» (МДМ-1). У лютому-квітні 2011 року комплекс «зажився» додатковим БМП, транспортно-складськими палетами й магнітним альфа-спектрометром. Саме тоді привезли подовжувач маніпулятора «Канадарм2».

 

У квітні 2016 року до проєкту вперше приєдналася приватна компанія: безпілотний транспортний корабель «Dragon», який розробила компанія SpaceX, доставив на станцію експериментальний надувний житловий модуль BEAM. У серпні того самого року SpaceX оснастила стикувальний механізм «АПАС-95» модуля «Гармонія» перехідником для новітніх стикувальних систем NDS комерційних пілотованих кораблів і багатоцільового пілотованого корабля «Оріон». Іще один такий самий перехідник установили в серпні 2019 року.

 

На сьогодні Міжнародна космічна станція — найдорожча з усіх споруд, які будь-коли будувало людство. Вартість комплексу оцінюють на 150 млрд. доларів США. Для порівняння: вартість першої і єдиної національної орбітальної лабораторії США «Скайлеб», експлуатованої від 1973 до 1979 рр, становила 2,2 млрд. доларів, а станції «Мир» — 4,2 млрд. При цьому значна частина витрачених коштів припадає на експлуатацію комплексу, а не на його створення.

 

Нині узгоджена експлуатація Міжнародної космічної станції до кінця 2024 року, та при цьому розглядається продовження терміну її роботи до 2030 року.

 

 

Внутрішні приміщення міжнародної космічної станції


Ця стаття з крутого проєкту «Розумний плакат Планета Земля»! Хочеш дізнатися про нього докладніше? Тоді тисни сюди!


А ще у нас є захоплюючі плакати «Сонячна система» і «Глибини океану».