Сріблясті хмари

Світлина сріблястих хмар із поверхні Землі

 

Температура структури: нижча за −126 °С.

Середня швидкість пересування: 27,8 м/с.

 

У верхніх шарах мезосфери зрідка можна спостерігати рідкісне атмосферне явище — видимі у глибоких сутінках світні хмари, які отримали назву сріблястих. Сонце, зайшовши за горизонт для спостерігача на земній поверхні, продовжує освітлювати дрібні кристалики льоду на висоті приблизно 80 км, завдяки чому в темному нічному небі стають помітними тонкі хмари, які висявають сріблястим світлом. Саме тому відрізнити мезосферні хмари від тропосферних доволі просто — тропосферні в сутінках видно на небі як темні плями, а мезосферні — світлі й чітко помітні.

 

Цікаво, що ці найвищі з усіх хмари виникли на Землі досить-таки недавно — вперше їх помітили 1885 року після виверження Кракатау. Науковці впродовж тривалого часу не могли пояснити їхньої природи, адже на такій висоті вода цілком відсутня. Довго дотримувалися гіпотези щодо виникнення сріблястих хмар через попадання водяної пари в шар мезопаузи разом із вулканічним попелом, який викидається на значну висоту при потужних виверженнях. Окрім того, з початком космічної ери запуски ракет тільки підтверджували це припущення — з кожним польотом ракети-носія в атмосферу викидається кілька тонн водяної пари, а з земної поверхні при цьому можна спостерігати феєричні сріблясті хмари, поява яких часом абсолютно не властива для цього періоду. Однак детальне порівняння появ і яскравості сріблястих хмар із температурою в мезопаузі, виміряною супутниковими методами, показало, що ці хмари існують лише за мінімальних значень температур, тимчасом як для випаруваної води цей показник не може мати високого значення, адже вода починає замерзати вже при нулі градусів.

 

Лише 2012 року, після 5 років роботи спеціального супутника, з'ясували, що явище прямо пов'язане зі промисловою діяльністю людства — підвищення концентрації метану в атмосфері призводить до того, що цей легкий газ піднімається до горішньої межі мезосфери, де перетворюється на кристали льоду на метеорній пилюці. Саме ці кристалики, розкидані на тисячі кілометрів, відбивають сонячне світло в нічний час і помітні у формі світних сріблястих хмар. А попіл від виверження вулканів і викиди ракетних двигунів лише створюють додаткові струми кристалізації — мікроскопічні поверхні, на яких збираються частинки метану.

 

 

Краєвид на сріблясті хмари з борту МКС


Ця стаття з крутого проєкту «Розумний плакат Планета Земля»! Хочеш дізнатися про нього докладніше? Тоді тисни сюди!

 

А ще у нас є захоплюючі плакати «Сонячна система» і «Глибини океану».