Безпека і служби порятунку
Першим кроком людства від дикої природи до цивілізації стали безпекові заходи. Лише після того як люди позбулися ризику бути з’їденими хижаками, у них з’явилась можливість замислитися про облаштуванням свого побуту. Усунувши небезпеку замерзнути чи померти з голоду, людина змогла зайнятися мистецтвом. Саме безпека завжди була критерієм розвитку суспільства. Що від більшої кількості загроз захищена людина, то комфортніше її життя і чисельнішу спадщину вона зможе залишити нащадкам.
Поза всяким сумнівом, у майбутньому рівень особистої й громадської безпеки постійно зростатиме. Способи захисту від можливих загроз завдяки найновішим технологіям і далі вдосконалюватимуться, а нові небезпеки потребуватимуть нових розв’язків. Так, наприклад, уже сьогодні досить гостро стоїть питання забезпечення безпеки в кіберпросторі, бо щорічні збитки від хакерських атак оцінюються в мільярди доларів. Беручи до уваги, що ступінь впровадження інформаційних технологій у всі галузі життя лише збільшуватиметься, цілком логічно прогнозувати розвиток систем кібербезпеки.
ПЕРСПЕКТИВНІ ПРОФЕСІЇ
Адміністратор автоматизованих систем міської безпеки
Проєктувальник індивідуальних систем безпеки
Фахівець із комплексної безпеки
Адміністратор автоматизованих систем міської безпеки
Достеменно невідомо, коли саме виникли перші структури, спрямовані на забезпечення громадської безпеки. Найпевніше, це сталося в досить великих містах, бо створювати загін для патрулювання території поміж двома будинками просто немає сенсу.
Відомо, що в містах-державах Стародавньої Греції, які називалися «поліси», функція охорони громадського порядку була покладена на спеціальний загін із 300 рабів-скіфів. Вони пильнували спокій у громадських місцях та охороняли в’язнів. Цікаво, що саме від полісів походить назва «поліція».
У Стародавньому Римі за охорону правопорядку також відповідали громадські раби. Їхнім головним обов’язком було гарантувати безпеку вільних громадян уночі. Проте, крім цього, кожен такий загін був споряджений усім потрібним для гасіння вогню, завдяки чому також забезпечувався ефективний захист від пожеж. Із занепадом Риму функція підтримування порядку у феодальній Європі перейшла до місцевих правителів. Їхня особиста варта відігравала роль силових структур у довірених володіннях. А 1667 року король Франції Людовік XIV заснував посаду генерал-лейтенанта поліції, обов’язком якого була боротьба зі злочинністю та гарантія безпеки громадян у державі. Для цього організували цілісіньку армію з близько тисячі осіб. Згодом досвід Франції в організації системи поліції перейняли й інші держави.
Перші професійні пожежні команди виникли майже одночасно з появою поліції. Після Великої лондонської пожежі 1666 року страхові компанії організовували власні протипожежні підрозділи, щоб зменшити страхові виплати погорільцям. Для цього вони наймали човнярів із Темзи, яких можна було будь-коли знайти і спрямувати на гасіння полум’я в потрібному районі. Як і з поліцією, ефективність цієї практики згодом призвела до створення спеціалізованих служб пожежної охорони в усіх країнах світу. Цікаво, що українська назва «пожежник» — це скорочення від первинного «пожежний працівник».
Сучасні органи фізичної (спрямованої на захист життя і здоров’я людей чи збереження їхнього майна) і протипожежної безпеки за своїми можливостями неабияк перевершують аналогічні структури, що функціонували раніше. Проте запорукою їхньої ефективності, як і будь-коли, залишається швидкість, з якою вони приїжджають для надання допомоги. Погодьтеся, що найповніше оснащена пожежна команда чи вишколений поліцейський загін не зможуть спрацювати максимально ефективно, якщо прибудуть на місце пригоди із запізненням. Було б ідеально, щоб поліція чи пожежники опинялися в потрібному місці миттєво, а ще ліпше — щоб приїжджали туди завчасно. Як у жарті про те, що справжні пожежники мають вирушати за п’ять хвилин до початку пожежі… Це, нездійсненне, на перший погляд, завдання (адже пожежники та поліціянти фізично не можуть цілодобово патрулювати кожнісіньку вулицю) насправді можна реалізувати за умови, що замість живих людей використовуватимуться автоматизовані системи. Якщо взяти до уваги інтенсивну роботизацію всіх галузей людської діяльності, то така можливість аж ніяк не здається чимось фантастичним. Ба більше, уже сьогодні успішно функціонують, наприклад, ефективні системи пожежогасіння, які вчасно виявляють загоряння в будинках за першими ознаками диму й одразу ж гасять полум’я, не даючи пожежі розгулятися. Перші кроки в автоматизації охорони правопорядку реалізуються через установлення камер відеоспостереження, впровадження сенсорів вибухонебезпечних речовин чи систем розпізнавання озброєних людей, а також інших засобів виявлення різноманітних небезпек.
Найпевніше, у майбутньому з’являться роботи-вартові, що розміщуватимуться буквально біля кожнісінького ліхтарного стовпа і зможуть ефективно припиняти будь-які правопорушення у мить їхнього скоєння, а також затримувати злочинців чи надавати допомогу громадянам (переводити через дорогу літніх людей, допомагати дитині, яка загубилася, знайти батьків чи підказувати маршрут гостям міста). Таким «поліціянтам» не загрожуватиме зброя злочинців, вони ніколи не втомлюватимуться, а ще їх неможливо буде підкупити чи залякати.
Усі наявні засоби безпекових заходів об’єднаються в єдиний комплекс, завдяки чому вдасться щонайефективніше організувати нормальну життєдіяльність населених пунктів. Слідкуватиме за справністю всіх складників цього комплексу адміністратор автоматизованих систем міської безпеки. У разі виявлення поломки устаткування — камер відеоспостереження, сенсорів загроз чи систем усунення небезпеки — він з’ясовуватиме причину несправності та усуватиме її. Але не варто думати, що робота цього фахівця нагадуватиме роль вахтера, який вчасно замінює лампочку на сходовому майданчику. Системи безпеки будуть надзвичайно надійними, і будь-який збій із великою ймовірністю буде викликаний діями зловмисників. Отже, відновлення працездатності системи може бути пов’язане із загрозою нападу. Тому такий співробітник повинен буде мати чудову фізичну форму й навички бійця спецпідрозділів.
Потрібні царини знань (hard skills)
Особисті захоплення, що впливають на вибір професії
Ця професія саме для тебе, якщо ти полюбляєш:
• займатися спортом;
• читати детективні історії;
• цікавитися принципом роботи сучасних технічних пристроїв.
Характеристики професії
Пов’язані професії
Полісмен — фахівець із боротьби з правопорушниками та злочинцями. Забезпечує громадський порядок і припиняє порушення. Перевіряє документи, що засвідчують особу. Фіксує правопорушення та складає протоколи. Супроводжує осіб, підозрюваних у правопорушеннях до поліцейського відділку.
Оператор АСУДР — фахівець із забезпечення роботи автоматизованої системи управління дорожнім рухом (АСУДР). Контролює справність світлофорів, спостерігає за дорожніми розв’язками за допомогою засобів відеофіксації. Реагує на ДТП, інформуючи оперативні служби.
Інженер вбудованих систем реального часу — фахівець із розробки й експлуатації приладів та пристроїв на базі мікропроцесорної техніки, здатних швидко та адекватно реагувати на події, що відбуваються поза системою, на які ця система повинна реагувати.
Детектив даних
1833 року колишній злочинець, який неодноразово бував під судом, Ежен Франсуа Відок заснував перше у світі приватне детективне агентство. Його неабияка обізнаність злодіїв та вбивць допомагала ефективно боротися з правопорушеннями. Спеціальна бригада поліції «Сюрте» («Безпека»), сформована ним із колишніх карних злочинців, діяла під гаслом «Лише злочинець здатен подолати злочин».
Послуги детектива (від латинського «detego» — «виявляю») полягали в розслідуванні злочинів, заснованому на вивченні та оцінці різних доказів та особистих записів. З їхньою допомогою вдавалося встановити особу злочинця та місце його перебування. Згодом діяльність детективів надихнула на появу однойменного жанру в кіно та літературі. Адже пошук доказів та їхнє правильне тлумачення, засноване на складних логічних висновках, — це своєрідна головоломка, розминка для розуму.
Поява інтернету в кінці XX сторіччя відкрила цілком нове середовище існування, в якому люди шукають інформацію, спілкуються з іншими людьми й мимохіть залишають дані про себе, які ніколи не зникають безвісти.
Щосекунди в глобальній мережі з’являються нові й нові дані, аналізуючи які можна здобути багато корисної інформації. Наприклад, компанії так можуть дістати відповіді на запитання, пов’язані з бізнесом, державні структури — точні статистичні дані, а приватні особи — більше інформації про якусь конкретну персону. Усім цим займатиметься детектив даних, який із величезного масиву інформації з інтернету відсіюватиме потрібні «докази». З них, немов із окремих фрагментів пазла, поступово складатиметься загальна картина того, що відбувається. За потреби цей фахівець допомагатиме визначити штучні, підроблені дані, створені спеціально для того, щоб приховати якесь правопорушення чи ввести когось в оману.
Крім безпосереднього збору й аналізу даних, детектив даних займатиметься пошуком нових джерел цінної інформації, якими можуть бути, наприклад, об’єкти інтернету речей — розумні гаджети, оснащені сенсорами і здатні взаємодіяти між собою за допомогою інтернет-зв’язку.
Потрібні царини знань (hard skills)
Особисті захоплення, що впливають на вибір професії
Ця професія саме для тебе, якщо ти полюбляєш:
• шукати важкодоступну інформацію в інтернеті;
• розв’язувати складні головоломки;
• грати в детектива.
Характеристики професії
Пов’язані професії
Консультант із безпеки особистого профілю — фахівець з організації інформаційної безпеки користувачів у мережі. Консультує клієнтів і формує для їхніх профілів безпечне середовище. Перевіряє інформаційний образ та рівень доступності даних мережевого користувача.
Аналітик даних — фахівець зі збирання, обробки й інтерпретації інформації. Надає керівництву компанії інформацію, що допомагає ухвалювати слушні рішення. Знижує ризики та визначає майбутні стратегії дій організацій.
Сторітелер даних — фахівець із подання даних. Обробляє масиви інформації, розглядаючи їх у конкретному аспекті, аналізує їх і на підставі отриманих висновків створює переконливу історію, що допомагає іншим ліпше зрозуміти ці дані.
Кіберкриміналіст
Наприкінці XIX сторіччя юрист Ганс Ґросс запропонував термін «криміналістика» (від латинського «crimen» — «злочин») на позначення наукового підходу в розслідуванні злочинів. Науково-технічний прогрес та інтенсивний розвиток промисловості спричинили різке зростання однієї з найгостріших проблем усього людства — злочинності. Для ефективної боротьби з нею знадобилися нові методи, засновані на зборі доказів, які раніше не застосовувалися для встановлення особи злочинця. Наприклад, завдяки спостереженням англійського колоніального службовця Вільяма Гершеля виникла дактилоскопія — реєстрація злочинців за унікальними для кожної людини візерунками відбитків пальців. А винахід оптичного приладу — спектрофотометра — та низка розроблених німецьким хіміком Робертом Бунзеном способів дали змогу безпомилково визначати хімічний склад різних речовин (крові, отрут, наркотиків тощо) навіть за незначними слідами, невидимими для неозброєного ока.
Утім, фізичні закони й медичні спостереження використовувалися для розкриття злочинів ще задовго до того, як цей підхід вилився в окрему судову науку, що давала змогу встановити істину в пошуках винного. Відомо, що ще «батько медицини» Гіппократ, який жив у V сторіччі до н. е., описував способи визначення, яка рана на тілі стала смертельною. Він рекомендував своїм учням навчитися розпізнавати травми, завдані злочинцями. А давньогрецький фізик і математик Архімед у III сторіччі до н. е. зміг довести, що корона царя Гієрона II виготовлена не зі щирого золота. Для цього він занурив у воду спочатку корону, а потім золотий зливок тієї ж ваги. Корона витіснила більше води, а це означало, що частина золота в ній була замінена іншим металом — легшим за вагою, але таким, що має більший об’єм.
Китайський учений Сун Ци 1247 року першим письмово зафіксував застосування законів медицини в розкритті кримінальних справ. Він перерахував способи встановлення часу смерті та її причин, а також методи збирання доказів злочину. Зокрема, він описав унікальний метод розгляду невидимих ран на кістках, які стають помітними під жовтою парасолькою — аналогічний принцип використовується в сучасній ультрафіолетовій експертизі.
На жаль, таким раціональним підходом у судовій діяльності давнини послуговувалися аж ніяк не скрізь. У західних країнах епохи Середньовіччя в ситуаціях, коли бракувало показань свідків, широко застосовувався «суд Божий» — спосіб установлення вини за допомогою випробувань вогнем і водою. Вважалося, що «вищі сили» забезпечать торжество правди над брехнею. Тому підозрюваний, щоб довести свою невинність, повинен був тримати в руках розпечене залізо, проходити крізь полум’я чи опускатися зв’язаним у холодну воду. Якщо людина витримувала такі випробування — «ордалії» (від латинського «ordalium» — «вирок»), її виправдовували… Словом, до ХХ сторіччя людство неабияк просунулося в питаннях встановлення справедливості.
Поступово криміналістична експертиза доповнювалася дедалі новішими методами досліджень, заснованими на останніх досягненнях науки. Поява електронних обчислювальних машин у середині ХХ сторіччя дала змогу прискорити досудові розслідування. До того ж злочинів, пов’язаних із використанням комп’ютерів, майже не фіксувалося. Ситуація змінилася в 1970-ті роки — кількість злочинів, пов’язаних із несанкціонованою заміною чи вилученням даних у комп’ютерних системах, безперервно зростала, що призвело до ухвалення відповідних законів.
Подальший розвиток комп’ютерної злочинності в 1980–1990-ті роки спричинив потребу у створенні спеціальних підрозділів, які б займалися розслідуванням комп’ютерних злочинів. При цьому правоохоронці багатьох країн зіштовхнулися з гострою проблемою вилучення, збереження та аналізу доказів, що зберігаються на комп’ютері. Тоді як найскладніші експертизи, пов’язані з аналізом ДНК чи складними фізико-хімічними процесами, проводилися спеціально навченими професіоналами, розслідування комп’ютерних злочинів часто доручалося працівникам, які не мали достатніх знань у галузі інформаційних технологій. У найліпшому разі це були запрошені програмісти-ентузіасти (не штатні співробітники правоохоронних органів). Для розв’язання проблеми керівництво багатьох країн навіть пропонувало роботу кіберзлочинцям як альтернативу тюремному ув’язненню.
На початку XXI сторіччя вдалося укласти основні засади цифрової криміналістики та сформувати курси підготовки фахівців відповідного напрямку. Цікаво, що англійська назва криміналістичної експертизи — «forensic» — утворена від латинського «forēnsis» — «промова перед форумом» (у значенні «виступ перед судом»), була запозичена в українську мову — форензикою тепер називають виключно комп’ютерну криміналістику.
Активний розвиток інформаційних технологій та їхнє масове впровадження в усі галузі людського життя, поза сумнівом, призведе до появи хакерів, чиєю професійною діяльністю будуть злочини в комп’ютерному середовищі. Фахівець із форензики — кіберкриміналіст — аналізуватиме наслідки злому комп’ютерних систем, визначатиме втрачені та змінені дані, а також збиратиме цифрові докази — свідчення скоєних кіберзлочинів.
Потрібні царини знань (hard skills)
Особисті захоплення, що впливають на вибір професії
Ця професія саме для тебе, якщо ти полюбляєш:
• розв’язувати складні головоломки;
• брати участь у різноманітних квестах;
• розбиратися у програмному коді.
Характеристики професії
Пов’язані професії
Слідчий — фахівець із розслідування кримінальних злочинів. Виїжджає на місце злочину, збирає та аналізує докази і свідчення. Спілкується зі свідками та підозрюваними, аналізує різні версії того, що сталося. Знаходить злочинця, зібравши всі потрібні докази його провини.
Криміналіст — фахівець із різноманітних експертиз, на підставі яких видається висновок, що розглядається судом як доказ провини або невинуватості підсудного. Займається пошуком та вивченням доказів. Консультує працівників правоохоронних органів.
Оперуповноважений — фахівець, який займається оперативно-розшуковими заходами. Опитує свідків, обстежує приміщення і транспортні засоби, веде спостереження за людьми. Може займатися агентурною діяльністю — оперативним проникненням у злочинні угруповання.
Проєктувальник індивідуальних систем безпеки
Англійський юрист Едвард Кок ще в XVII сторіччі сформулював право кожної людини на безпеку у власному житлі влучною фразою: «Мій дім — моя фортеця». З давніх-давен люди докладали чимало зусиль, щоб максимально убезпечити місце свого проживання від усіх імовірних небезпек: заводили сторожових псів для охорони будинку, створювали хитромудрі дверні замки, щоб до житла не міг потрапити чужинець, і навіть улаштовували смертельні пастки, щоб убезпечити своє майно від грабіжників.
Археологи припускають, що дверні замки були винайдені одночасно з появою помешкань із міцними дверима. Щойно в людей з’явилися запаси їжі, виникла потреба зберігати їх у безпечному місці, недоступному для сторонніх. Найдавнішому зі знайдених на сьогодні замків уже близько трьох тисяч років. Його знайшли на території сучасного Іраку під час розкопок палацу ассирійського царя Саргона II, який жив у VIII сторіччі до н. е. Конструкція запірних пристроїв безперервно вдосконалювалася протягом тисячоліть. У пізньому Середньовіччі «замкова справа» навіть призвела до відокремлення від ковальського ремесла в окремий напрямок фахівців — слюсарів (від німецького «Schlosser» — «замкар»).
У ХІХ сторіччі з відкриттям електрики виникла ідея використовувати замість живого сторожа систему дротів, які в разі розбивання скла чи відчинення дверей могли б замикатися чи розмикатися, запускаючи в дію дзвінок або сирену. Система виявилася такою популярною, що вже до початку XX сторіччя майже всі об’єкти, що перебували під посиленою охороною, були оснащені охоронною сигналізацією. Цікаво, що англійська назва сигналізації «alarm» походить від французького «al’arme» — «до зброї» — заклику до озброєних людей підготуватися до нападу.
Проте справжній прорив у системах безпеки стався із розвитком напівпровідникових технологій. Фотоелементи, об’ємні сенсори (або датчики руху), вібраційні, радіохвильові та найрізноманітніші інші сенсори дали змогу неабияк розширити можливості систем охоронної сигналізації та зробити їх надійнішими й ефективнішими. Уже сьогодні є такі компанії, що надають комплексні (тобто такі, що охоплюють групу різних напрямків) системи. Вони забезпечують цілковитий захист будинку або квартири від злому і проникнення чужинців, від пожеж, затоплень і навіть від забутих увімкненими електроприладів (прасок, електродуховок та іншої побутової техніки), здатних завдати шкоди без належного нагляду. Такі системи безпеки вирізняються високою надійністю та повною автономністю. Вони продовжують працювати навіть після відключення будинку від електрики. У майбутньому розвиток штучного інтелекту та технологій загалом дасть змогу забезпечувати цілковиту безпеку користувачів технічними засобами. Проєктувальник індивідуальних систем безпеки не лише добере й налаштує охоронні пристрої в житлі, забезпечивши їхній зв’язок з відповідними службами безпеки (охоронними, пожежними тощо), але й оцінить усі ймовірні потенційні ризики, що залежать від типу об’єкту, що охороняється (квартира, приватний будинок, склад), від технічного стану будівлі, від особливостей району, від цінності майна, що охороняється, та інших різноманітних факторів, аж до кліматичної обстановки чи політичної ситуації в країні. Крім того, цей фахівець запропонує супутні рішення, спрямовані на безпеку клієнта та членів його родини. Це можуть бути спеціальні кнопки або сенсори для виклику допомоги літнім людям, системи розрахунку безпечних маршрутів дітей до школи, спортивні секції тощо, роботизовані пристрої надання першої медичної допомоги й інші технічні системи безпеки.
Потрібні царини знань (hard skills)
Особисті захоплення, що впливають на вибір професії
Ця професія саме для тебе, якщо ти полюбляєш:
• збирати різні електронні пристрої;
• грати в ігри-стратегії;
• аналізувати інформацію, яка надходить із різних джерел.
Характеристики професії
Пов’язані професії
Інженер ОПС — фахівець із розробки, проєктування, монтажу та обслуговування систем охоронно-пожежної сигналізації (ОПС), систем контролю керування доступом, систем відеоспостереження, пожежогасіння і повідомлення людей про пожежу.
Електромонтер ОПС — фахівець із монтажу та обслуговування систем охоронно-пожежної сигналізації (ОПС). Установлює та налагоджує охоронну апаратуру й кабельні лінії. Перевіряє працездатність пристроїв систем контролю і програмованих приймально-контрольних приладів.
Охоронець — фахівець із забезпечення охорони приміщень і територій об’єктів, а також будь-якого майна, зокрема того, що перебуває у процесі транспортування. Контролює технічні засоби охорони й пожежної сигналізації. За потреби використовує зброю або спеціальні засоби, які дозволені в охоронній діяльності.
Фахівець із комплексної безпеки
Стародавні греки вважали, що весь світ складається з чотирьох елементів-першооснов, які вони називали стихіями — землі, води, повітря й вогню. Тому природні катастрофи часто називають стихійними лихами. Самі греки пояснювали руйнівні явища (землетруси, урагани, виверження вулканів, потопи тощо) гнівом богів, які керують стихіями. Навіть сьогодні, у XXI сторіччі зі всіма його високими технологіями та можливостями, що відкриваються наукою, різні катаклізми (глобальні катастрофи) щорічно забирають життя тисяч людей у всьому світі.
Цікаво, що стихійні лиха страшні не так своєю руйнівною силою, як раптовістю. Усім відома історія давньоримського міста Помпеї, яке проіснувало протягом кількох сторіч біля підніжжя вулкана Везувій. Але внаслідок раптового виверження буквально за добу було поховане під шаром попелу.
Наслідки будь-яких катастроф можна значно зменшити, якщо навчитися передбачати їх і вживати своєчасних заходів. До сьогодні сформувалося таке поняття, як «комплексна безпека» — сукупність заходів, спрямованих на підтримання життєдіяльності. Крім того, до таких заходів сьогодні відносяться дії, спрямовані на гарантію безпеки не лише від стихійних загроз, а й від інших ризиків: техногенних, терористичних, радіаційних, екологічних. Як і природні катаклізми, такі загрози вирізняються непередбачуваністю і можуть мати несподівані наслідки, до яких людство може бути просто не готове. Наприклад, унаслідок катастрофи, що сталася в Чорнобилі у квітні 1986 року, радіоактивного забруднення зазнало понад 200 тисяч квадратних кілометрів землі. Сотні дрібних населених пунктів були повністю знищені й поховані важкою технікою, щоб уникнути подальшого розповсюдження забруднення, із сільськогосподарського обороту було виведено близько 5 млн га ріллі. При цьому радіоактивні ізотопи можуть залишатися в ґрунті протягом сотень, а можливо, і тисяч років, тому наслідки цієї найбільшої в історії людства техногенної аварії торкнуться ще не одного покоління.
Парадоксальний факт: сьогодні людство набагато ліпше захищене від катастроф, аніж тисячі років тому, але при цьому йому загрожує значно більше небезпек, аніж будь-коли. А в майбутньому кількість небезпек лише збільшиться, адже науково-технічний прогрес приносить не тільки нові блага, а й нові ризики.
Фахівці з комплексної безпеки існують уже сьогодні — вони працюють над запобіганням техногенних катастроф і вживають безпекових заходів щодо персоналу. У майбутньому фахівець із комплексної безпеки прогнозуватиме загрози для населених пунктів і регіонів. У цьому йому допомагатимуть нові аналітичні технології та штучний інтелект, здатний обробляти величезні обсяги інформації і фіксувати небезпеки, що насуваються, за низкою невзаємопов’язаних, на перший погляд, подій та явищ. І, звісно ж, такий фахівець вживатиме всіх потрібних заходів для своєчасного запобігання людським жертвам та можливій матеріальній шкоді.
Потрібні царини знань (hard skills)
Особисті захоплення, що впливають на вибір професії
Ця професія саме для тебе, якщо ти полюбляєш:
• грати в ігри на уважність;
• допомагати людям;
• дивитися фільми про глобальні катастрофи.
Характеристики професії
Пов’язані професії
Пожежний — фахівець із гасіння пожеж та заходів протипожежної безпеки. Евакуює людей із місця пригоди, ухвалює рішення щодо тактики гасіння вогню і застосовує засоби пожежогасіння. Обстежує приміщення і дає висновок про протипожежну безпеку.
Рятувальник МНС — фахівець із порятунку постраждалих в екстремальних ситуаціях. Оцінює обставини на місці події. Евакуює людей, надає першу медичну та психологічну допомогу. Організовує пошук людей, які зникли в горах, у лісі чи в морі.
Лікар медицини катастроф — медичний фахівець, який надає допомогу за умов надзвичайних ситуацій. Організовує евакуацію, сортування і госпіталізацію постраждалих. Керує діями медичних формувань та установ у зоні надзвичайної ситуації.
Ця стаття з крутого проєкту «Розумний плакат "Навички і професії майбутнього"»! Хочеш дізнатися про нього докладніше? Тоді тисни сюди!
А ще у нас є неймовірно захопливий комплект розумних плакатів «Світ навколо».
601