Як Прометей викрав вогонь

«Що ж я наробив? Навіщо вмовив свою матір, провидицю Феміду, і богиню землі Гею допомогти Зевсу у війні з титанами? Я ж і сам титан... А тепер великий громовержець прирік моїх братів на вічну пітьму в надрах жахливого Тартару. Але мало йому влади над світом, мало панування на Олімпі! Тепер він хоче погубити ще й смертних людей! Але я стану на його шляху і не дам знищити цих нещасних! » — так думав титан Прометей, рішуче крокуючи вперед.


Навколо височіли гори, та й сама дорога зміїлася біля підніжжя гори Мосхе. Прометей прибув на острів Лемнос в Егейському морі. Куди ж він прямував? І як збирався допомогти людям? Авжеж, у великого титана був план — він поспішав до кузні Гефеста. Завдяки своєму неабиякому зросту (а всі титани були саме такі), надзвичайній силі та витривалості Прометей швидко досягнув мети.


— Добридень, брате Гефесте, — привітався він з богом вогню, що, як завжди, працював біля горна.


— Здрастуй, Прометею, — відгукнувся бог-коваль, продовжуючи орудувати величезним молотом. — Що привело тебе до моєї хижі?


— Та от, вирішив провідати знедоленого сина Гери. Помилуватися вкотре чарами божественних іскор, якими ти так легко керуєш тут, на Лемносі. Над чим зараз працюєш?


— Моє творіння запам՚ятається всім на Олімпі, особливо матінці. Я хочу подарувати їй золотий трон, який затьмарить своєю красою всі трони, що донині існували.


— Невже ти не гніваєшся на неї?! Адже ще немовлям вона скинула тебе з Олімпу сюди, на Лемнос, через неї ти пошкодив обидві ноги — так, що на все життя залишився кульгавим.


— Думаю, Гера гідно оцінить мій подарунок і нарешті визнає мене своїм сином, — хитро всміхнувся Гефест. — Та що ми все про мене? Розкажи, друже мій, як нині йдуть справи на Олімпі.


— На Олімпі править Зевс, усе той самий зарозумілий тиран... — насупився Прометей.


— Що ти таке кажеш? Хіба не боїшся прогнівити громовержця?


— Ні, не боюся!


— Страхають мене твої слова. Хоч би не сталося з тобою біди. Ти ж знаєш, що всі титани скинуті в Тартар, і тільки до тебе Зевс був милостивий.


— Не завжди він був справедливий. І твоя історія теж свідчить про це. Адже якби Зевс утрутився, хіба Гера повелася б із тобою так жахливо? Та ти зі своєю майстерністю міг би перетворити Олімп на справжню казку! Мені здається, все, що ти робиш, гідне богів, — зауважив Прометей. — Щиро сподіваюся, що прийде час, і ти посядеш належне тобі місце на Олімпі. Що б ти не говорив, я впевнений, ти хочеш цього.


— Час покаже, — насупив брови Гефест і відвернувся, нібито поринувши у роботу, а насправді в невеселі роздуми.


Невимушено розмовляючи з другом, Прометей не спускав з нього очей. Коли бог вогню на хвильку відвернувся, він хутко вийняв шматочок сухого очерету, який приховав іще на початку свого шляху, вихопив з горна вуглинку, вклав її в очеретяне стебло і надійно заховав у вбранні. Чому саме очеретяне стебло? Та тому що очерет не загорявся від жару вуглинки, але давав їй можливість тліти і не гаснути.


Жан Дельвіль «Прометей»


Прометей завжди залюбки відвідував друга на острові Лемнос. Гефест показував йому безліч майстерень, які з՚явилися тут завдяки йому. І титан щиро ними захоплювався. Часом друзі годинами блукали гірськими стежками і, втомлені, поверталися в невибагливу хижу Гефеста. Траплялися й довгі трапези, і ще довші розмови, але нині Прометей заквапився. Ніби раптом щось пригадавши, титан скочив на ноги, ляснувши себе по лобі:


— Я ж зовсім забув — мене чекають в іншому місці! — вигукнув він і, обнявши Гефеста на прощання, поспішно покинув кузню.


Генріх Фрідріх Фюгер «Прометей несе людям вогонь», 1817 р.


Тепер Прометей поспішав до людей. Він мусив поквапитись, поки жаринка, що таїла в собі божественний вогонь, не згасла. Ці нещасні жили в печерах, жалюгідні й безсилі, нездатні навіть побудувати собі житло. Люди гинули від холоду і не могли захиститися від диких звірів, не знали, як приготувати їжу на багатті... Прометей хотів це змінити!


Він увірвався в найближчу печеру і звернувся до людей:


— Ось вам вогонь. Покладіть дрова у вогнище і вкиньте туди вуглинку. Вогонь дасть вам тепло. Тільки бережіть його.


Люди здивовано дивилися на великого титана. Вони не розуміли, про що він говорить. Довелося Прометею самому братися до справи й показувати, що до чого. Коли печера нарешті наповнилася теплом, люди почали усміхатися. Вони підсунулись ближче, захоплено спостерігаючи за діями дивного гостя. Так Прометей почав навчати смертних. 


Джоаккіно Ассерето «Тортури Прометея»


Він відкрив для них мистецтва і ремесла, навчив лічби, читання та письма. Познайомив з металами, показав, як добувати руду в надрах землі й обробляти її. Приборкав дикого бика і наклав на нього ярмо, щоб смертні могли орати свої поля. Запріг коня в колісницю і зробив його слухняним людині. Мудрий титан збудував перший корабель, напнув на ньому вітрила, щоб люди могли плавати по безмежних морях. Раніше вони були безпорадні проти хвороб та епідемій, але Прометей відкрив їм силу ліків, і люди втихомирили найжорстокіші недуги. Він навчив людство багатьох речей, які полегшують життя і роблять його більш щасливим та радісним.


Г. Моро «Прометей прикований»


А що ж Зевс? Невже він так і не дізнався про зухвалий учинок бунтівного титана? Де ж пак! Усе таємне рано чи пізно стає явним. Розгніваний Зевс наказав Гефесту прикувати Прометея до скелі на Кавказі, щоб дощ, сонце й вітер день у день мучили непокірного. І Гефест не наважився не послухатися. Але й цього громовержцю було мало! Він наказав орлу щодня прилітати до в՚язня, рвати кігтями його тіло й клювати печінку. Завдяки чарам за ніч рани Прометея затягувалися, а печінка виростала, та наступного дня орел прилітав знову. Це жорстоке покарання тривало не одну сотню років, поки гордого титана не звільнив, нарешті, смертний герой на ім՚я Геракл.


Карл Генріх Блох «Визволення Прометея», 1864 р.


Ця стаття доповнює чудову книжку «Секрети вогню». Якщо тобі цікаво дізнатися більше про вогняну стихію, тоді тисни сюди!