Як з՚явилися вогнегасники

Нині навіть першокласник знає правило: у разі виникнення пожежі дзвони 101 з мобільного і, якщо під рукою є вогнегасник, до прибуття пожежників борися з вогнем сам. Вогнегасниками має бути забезпечена кожна школа (як і будь-яке підприємство чи установа). Вони стали частиною нашого повсякдення. Однак чи замислювалися ми коли-небудь над тим, як давно вогнегасники увійшли в життя людей? Давайте спробуємо в цьому розібратися.

Саме слово «вогнегасник» стали вживати лише з 1816 року. Більш ранні пристрої, які виконували функції вогнегасників, називалися зовсім інакше. Наприклад, однією з перших згадується «бочка» Захарії Грейла. Це пристосування для гасіння пожеж і справді мало вигляд 20-літрової бочки, заповненої водою. У бочці був невеликий відсік із порохом і запалом. У разі виникнення пожежі її кидали у вогонь: запал спалахував, порох вибухав, і вода заливала полум՚я. Цей винахід датують далеким 1715 роком. Свою «бочку» німець Захарія Грейл не запатентував. Це зробив англійський хімік Амброуз Годфрі 1723 року. Для підвищення ефективності «бочки» з 1770 року в Англії у воду почали додавати галуни (подвійні солі сульфатної кислоти).

Бочка Захарії Грейла

«Банки Фушеса» продовжили історію вогнегасника. Мікаель Фушес був німецьким лікарем. У 1734 році він запропонував наповнювати банки соляним розчином і кидати їх у вогнище загоряння. Будучи успішним комерсантом, Фушес активно просував свій винахід — поширював листівки і плакати із зображеннями щасливих сімей, які кидають «банки Фушеса» на різні предмети, що зайнялися у приміщенні, друкував рекламу в газетах.

І от у 1816 році британський офіцер, письменник і винахідник Джордж Вільям Манбі створив перший «Extincteur» — портативний вогнегасник, який являв собою мідну посудину із 13,6 літра поташу (карбонату калію, який утримувався всередині стисненим повітрям). «Extincteur» мав висоту 60 см, і перевозили його здебільшого на візку. До цього винаходу Манбі підштовхнула пожежа, яку він спостерігав 1813 року в Единбурзі. Тоді вогонь виник і поширився на п՚ятому поверсі, й до нього не змогли дотягнути пожежні рукави.

1846 року Хайнріх Готтліб Кюн у Німеччині запропонував використовувати для гасіння вогню «протипожежну бомбу Кюна» — ще один хімічний вогнегасник, у вигляді невеликої коробки, заповненої сіркою, селітрою і вугіллям. Під час згоряння цієї суміші виділялися гази, які й гасили полум՚я.

Вогнегасник Кюна

Наступні вогнегасники мали такі само гучні назви: «Знищувач вогню» (Fire Annihilator, 1844, Італія), «Граната Хардена № 1» (1871, США), «Патентований ручний вогнегасник Шварца» (1884, Німеччина), «Пожежогас Шефталя» (1890-ті, Росія).

Більшість із них не справлялися із завданням, хоча за браком кращого все-таки застосовувалися у пожежогасінні. Ось, наприклад, як описує випробування «Знищувача вогню» газета «Бруклін Дейлі Іґл»:

«Вчора, щоб задовольнити нашу цікавість щодо переваг так званого «Знищувача вогню», ми приїхали до Нью-Йорка, аби засвідчити публічне випробування машини, про яке було заздалегідь оголошено. Щоб уникнути нещасливих випадків, випробування проводилося на околиці, на 63-й вулиці, у відкритому просторі без будь-яких будівель поблизу. Під час випробування здійснювалися підпал горючого матеріалу і гасіння вогню за допомогою двох апаратів. Матеріал був розподілений на площі приблизно шість на чотири фути, товщина шару становила приблизно два або три дюйми. Перша з машин приступила до гасіння, і потік білої пари, що виходив з неї, був спрямований на вогонь; з іншого боку до гасіння була залучена друга машина. Гасіння супроводжувалося сильним шипінням, проте коли обидві машини вичерпали свої заряди, вогонь горів так само потужно, як і раніше. Випробування було повторено кілька разів з однаковими результатами.

Оскільки випробування довго відкладалося і було публічно оголошене, можна припустити, що все було добре підготовлено до того, аби показати справжні властивості машини. І засвідчивши їх, ми змушені повідомити, що маємо більшу впевненість у відрі води, ніж у «Знищувачі вогню».

«Знищувач вогню» Філіпса. Ілюстрація із газети «Scientific American» від 20.09.1851

А це стаття з газети про гасіння пожежі «Пожежогасом Шефталя» в містечку Данилов:

«ДАНИЛОВ. Минулий 1907 рік закінчився для громадян нашого міста сумною подією. У ніч на 31 грудня близько другої години ночі згорів дощенту притулок малолітніх сиріт, який щойно розпочав своє існування. Притулок був розташований у двоповерховому дерев՚яному будинку.

Зайнявшись з невідь-якої причини, вогонь швидко поширився по всіх кімнатах, і скоро величезна будівля перетворилася на суцільне вогнище.

Мешканці будинку в цей час міцно спали, і, ймовірно, пожежа не обійшлася б без людських жертв, якби випадково повз будинок не проходили С. і Ч., які й кинулися, попри небезпеку для життя, рятувати дітей.

Таким чином, було врятовано сімох осіб, із яких двоє хлопчиків отримали сильні опіки голови. Великий мороз і брак води сильно ускладнювали боротьбу з вогнем. На цій пожежі були вперше застосовані «пожежогаси».

Один послужливий комерсант, який, проте, потерпав радше за власну шкуру, привіз на місце події вдосконалений вогнегасний снаряд «пожежогас», який він запропонував укинути у вогонь, а сам розважливо, або, краще сказати, поспішно, ретирувався.

Перший «пожежогас» був кинутий вдало й зі страшною силою вибухнув. Дія його позначилося на одній зі стін, яка через деякий час стала важко піддаватися вогню.

Інший же «пожежогас», імовірно, внаслідок потрапляння на затравний ґніт іскри, вибухнув на руках у дружинника М. С. Кругликова, який, описавши широку дугу в повітрі, впав непритомний на сніг. Вибухом також контужено кілька осіб, але не небезпечно.

Поранення від вибуху в Кругликова дуже сильні: груди всі роздерті, постраждали також живіт і обличчя. Життя пораненого в небезпеці».

1906 року винахідник Олександр Лоран запатентував спосіб отримання повітряно-механічної піни і заснований на цьому принципі компактний вогнегасник. Усередині вогнегасник Лорана був розділений на дві частини, наповнені двома різними речовинами і з՚єднані через ударник. У разі пожежі ударник видалявся, і рідини змішувалися. В результаті реакції утворювалася вогнегасна піна. Об՚єм піни у багато разів перевищував об՚єм вогнегасника.

Патент Лорана пізніше викупила німецька компанія і використала в моделі Perkeo, першому в Німеччині пінному вогнегаснику. Технологію пінного пожежогасіння взяли на озброєння й інші компанії: 1934 року Concordia Electric AG представила перший вогнегасник, який виробляв піну під тиском повітря в 150 атмосфер; компанія Minimax, яка почала випускати вогнегасники ще в 1905 році, також почала застосовувати у своєму виробництві технологію пінного пожежогасіння.

Пристрій двокомпонентного пінного вогнегасника залишався незмінним упродовж 40 років і широко використовувався в Європі та США.

Компанія Minimax у 1926 році провела низку досліджень, результатом яких став початок виробництва піногенераторів для пожежних автомобілів і катерів.

У 1960 році був відкритий інертний газ хладон із чудовими вогнегасними властивостями, до того ж нешкідливий для людей. Його активно використовували у вогнегасниках аж до 2003 року, коли застосування хладону було заборонено через його руйнівний вплив на озоновий шар планети. Сьогодні повсюдно переважають вогнегасники зі зрідженим вуглекислим газом. Усе частіше використовуються також пристрої на основі води.

Компактні вогнегасники довели свою ефективність у боротьбі з пожежами, і користуватися ними має вміти кожен.

Ця стаття доповнює чудову книжку «Секрети вогню». Якщо тобі цікаво дізнатися більше про вогняну стихію, тоді тисни сюди!