Історія свічки

Відкритий вогонь зігрівав наших далеких пращурів, коли вони ще не мали жител, і освітлював простір навколо, відлякуючи диких тварин. Минав час, і люди навчилися будувати перші оселі. Це було справді чудово, але тут виникла проблема з їх освітленням та обігрівом. Адже під час горіння вогонь виділяє дим, смертельно небезпечний для людини. Давні люди залагодили цю проблему, залишаючи отвір у даху над вогнищем. Можна сказати, саме це вогнище й стало прообразом майбутніх печей із системою димоходу.

Проте вогонь, захований у печі, чудово обігріваючи житло, не міг розв՚язати проблему його освітлення. Історія мовчить про те, хто і коли здогадався виготовити першу свічку. Але точно відомо, що перші рукописні згадки про свічки датуються приблизно ІІІ тисячоліттям до нашої ери. Причому в той період вони були відомі вже і в Єгипті, і в Римській імперії, й у Китаї, і в Індії.

Процес виготовлення свічок у названих країнах трохи різнився. Наприклад, у Єгипті їх робили з очерету, просочуючи висушені стебла цієї рослини топленим жиром домашніх качок або одомашнених тварин: коров՚ячої антилопи, оленебиків, гривастих овець. У Римській імперії та Греції для освітлення приміщень використовували олію оливкового дерева. Нею наповнювали чаші або просочували смолоскипи. Ґніт робили із сухих трісок. Дещо іншу технологію застосовували в Китаї. У цій країні ґноти плели зі смужок рисового паперу і обгортали сумішшю перемелених олійних злаків. Щоб цей первісний віск не відокремлювався від ґнота, в нього додавали порошок із висушених комах. В Індії свічки виготовляли на основі олії плодів коричного дерева, а ґнотом слугувала кора.

Знайти документальні джерела, які б розповіли, як виготовляли свічки шумери та індіанці, на жаль, ученим досі не вдалося. Але те, що ці народи мали і переносні, й стаціонарні джерела освітлення, які широко використовували під час свят і магічних ритуалів, — факт, підтверджений настінними зображеннями і стародавніми письменами.

Використовувати для виготовлення свічок бджолиний віск додумалися ще давні єгиптяни. Адже саме вони першими зайнялися розведенням бджіл. Але по світу свічки з переплавлених стільників рознесли воїни Олександра Македонського.

Є згадка про свічки і в Біблії. Вона переносить нас приблизно в Х століття до нашої ери. Якщо вірити опису, ці свічки були доволі прості з вигляду: ґніт уміщувався в контейнер, наповнений спеціальним розчином.

Н. Богданов-Бельський «У церкві»

У Давній Русі теж користувалися свічками. Називалися вони «маканими», від слова «макати» («вмочати»). Адже їх виготовляли, вмочуючи ґніт у розтоплене сало. Використовували їх повсюдно з XII століття. І нехай на вигляд вони були не такими вишуканими як сучасні свічки, але із завданням своїм справлялися. Правда, ґніт під час горіння доводилося щохвилини вирівнювати за допомогою спеціальних щипців. До того ж від сальних свічок було забагато кіптяви, а ще вони не надто приємно пахли. Та попри згадані незручності, ці свічки залишалися в ужитку аж до XIX століття.

Свічки століттями користувалися неймовірним попитом. Про це свідчить той факт, що до XIII століття в Англії та у Франції з՚явилися цілі гільдії свічкових майстрів. Свічки тоді продавалися в невеликих крамничках в усіх містах і селах.

Н. Пімоненко «Дівчата ворожать»

До кінця XVI століття ґніт із клоччя був замінений нитяним. Його почали заливати воском або жиром, тобто ґніт від початку вміщували всередину свічки. Починаючи з того часу свічки поступово стали набувати функцію предмета декору. Достеменно відомо про виготовлення конопляних свічок, розділених смугами на 24 частини, причому відлиті з воску різних кольорів. Особи королівської крові використовували такі свічки як годинники. Коштували вони вкрай дорого.

У XVII столітті навчилися відливати сальні свічки в жерстяних, олов՚яних або скляних формах. Воскові ж свічки виготовляли методом «обливання» або «сукання».

Розвиток китобійної промисловості в XVIII столітті істотно вплинув на виробництво свічок. А все тому, що став доступним спермацет — масна речовина, що отримується з верхньої частини голови кашалота. Він добре горів і при цьому не димів. До переваг спермацету слід також віднести щільність і жорсткість, завдяки чому свічки, виготовлені з нього, не танули в літню спеку. У XX столітті виготовлення свічок зі спермацету припинилося, оскільки полювання на китів заборонили.

У 1825 році був відкритий стеарин. Уперше робити свічки з цієї речовини запропонував французький хімік Мішель Ежен Шеврель, після чого стеаринові свічки міцно увійшли в побут людей.

Годфрід Схалкен «Дівчина зі свічкою»

А вже у 1830-му німецький хімік барон фон Рейхенбах відкрив речовину, схожу на віск, яку сьогодні ми знаємо під назвою «парафін». З розвитком нафтової промисловості парафін став основним матеріалом для виготовлення свічок. Щоб підвищити температуру плавлення парафінових свічок, у них почали додавати більш тверді стеаринові кислоти.

1834 року американець Джозеф Морган створив перший верстат для масового виготовлення свічок. Він давав змогу виробляти формовані свічки безперервно — завдяки циліндру з рухливим пістоном, який самостійно виймав їх із машини після того, як вони застигали. Дослідним шляхом було визначено ідеальний склад для свічок. З՚ясувалося, що за поєднання бджолиного воску і парафіну в пропорції 80 : 20 свічки не так сильно тануть у спеку під прямими сонячними променями. Поєднання 20 : 80 робить їх більш пластичними, і вони не кришаться від найменшого удару або падіння. Але сьогодні найпопулярніша комбінація матеріалів у складі свічок — 60 : 35 : 5 (парафін/стеарин/бджолиний віск).

І. Хруцький «Натюрморт зі свічкою»

У XIX столітті свічки стали загальнодоступним продуктом. На них був надзвичайний попит аж до 1879 року, коли американський винахідник Томас Едісон запатентував електричну лампу. З поширенням електрики свічки перетворилися виключно на предмет декору. Сьогодні вони широкодоступні — найрізноманітніших кольорів, форм і розмірів. Дорогому бджолиному воску знайшли більш дешеві рослинні замінники — віск, виготовлений з олії соєвих бобів, м՚якоті кокосового горіха, плодів олійної пальми, ягід миртового дерева, зерен рису, очерету, ріпаку. Ба більше, нині у продажу можна знайти гелеві й насипні свічки, що відкриває нові перспективи в розвитку цього предмета декору.

Ця стаття доповнює чудову книжку «Секрети вогню». Якщо тобі цікаво дізнатися більше про вогняну стихію, тоді тисни сюди!