Cигнальні вогнища
Ясна річ, буде добре, якщо інформація з цієї статті тобі ніколи не знадобиться, але, зважаючи на те, що в житті трапляється різне, вона все ж може виявитись досить корисною і навіть допомогти тобі вижити. Ми розповімо тут про те, що слід робити, якщо людина або група людей потрапили в аварію, зазнали лиха, збилися зі шляху і не можуть вийти до населеного пункту. У цих випадках, аби привернути до себе увагу літака або вертольота, корабля або катера (залежно від обставин), треба розвести сигнальні вогнища.
Ще в давнину багаття використовували як найпростіший спосіб сигналізації. З незапам՚ятних часів пильні українські козаки несли вахту на далеких заставах. І у випадку появи в полі зору ворогів підпалювали заздалегідь заготовлені в՚язанки хмизу, аби яскравим вогнем на вершині пагорба або стовпом диму, що здіймається в небо, сповістити всіх про наближення небезпеки.
Н. К. Реріх «Сигнальні вогні перемоги»
Козаки не були в цьому першовідкривачами. Сигнальні вогні застосовували греки, а до них і більш древні народи. Існує припущення (хоча далеко не всі вчені в цьому згодні), що греки запозичили цю систему в персів. Найперша письмова згадка про сигнальні вогні міститься у повідомленні Геродота про битву при Артемісії в 480 році до нашої ери. За свідченням Полібія, значно розвинув систему сигнальної інформації Еней Тактик, сучасник Ксенофонта.
Сигнальне вогнище — це багаття, призначене для подачі сигналів у вигляді світла або диму. Сьогодні сигнальні вогнища розпалюють здебільшого щоб подати сигнал лиха і позначити своє місце розташування, коли люди опиняються в небезпечній ситуації далеко від цивілізації. Завдяки сигнальним вогням рятувальні пошукові групи знаходять потерпілих за менший час, ніж якби пошуки велися наосліп.
Варто звернути особливу увагу на те, що сигнальне вогнище — це не жарт, не забава і не іграшка. Не варто розпалювати його без гострої необхідності: сигнальні вогнища розпалюють, тільки коли постає питання життя і смерті, коли група людей або самотній подорожній не можуть дістатися до населеного пункту без сторонньої допомоги або якщо виникає необхідність невідкладно доправити хвору чи травмовану людину в медичний заклад і зволікати не можна.
Головною вимогою до сигнального вогнища є його помітність. Для цього воно має бути не тільки яскравим або давати густий стовп диму, а й швидко розпалюватися. Яка користь від багаття, якщо воно розгориться, коли гелікоптер чи літак, на допомогу якого ви розраховували, сховається за горизонтом?
Далі ми докладно розповімо, як правильно і швидко скласти й розпалити сигнальне вогнище.
Щоб розпалити сигнальне багаття, слід вибудувати конструкцію типу «курінь»: поверх матеріалу для розпалювання під нахилом одне до одного ставиться гілля хмизу — й отримуємо своєрідний конус або піраміду.
Що більш вертикально будуть розташовані гілки, то швидше і яскравіше горітиме таке вогнище. Конструкція «курінь» дає можливість створити яскравий, помітний з великої відстані спалах вогню. Підпалювати її потрібно в момент появи транспортного засобу, щоб звернути на себе увагу. Аби процес розпалювання не затягнувся, є сенс підтримувати так зване стартове багаття, тобто таке, жаром від якого можна буде швидко розпалити сигнальне. Стартове багаття може бути невеликим — головне, щоб воно цілодобово горіло поряд із «куренем».
Слід урахувати, що на відкритому місці сигнальне вогнище буде більш помітним, ніж, наприклад, у лісовій гущавині. Тому розводячи таке багаття, варто влаштувати все так, аби ні рослинність, ні особливості рельєфу не зменшували його помітність.
Необхідно зібрати і скласти запас хмизу і дров, щоб у потрібний момент можна було підтримувати горіння стільки, скільки знадобиться. Часто «курінь» споруджують на спеціально піднятій платформі. Це роблять для того, щоб підвищити дальність видимості сигнального вогнища.
Крім хмизу і дров є сенс заготовити зелене гілля рослин, вологий мох і все те, що в разі підкидання у вогонь даватиме густий дим. Білий дим добре видно на тлі зеленого лісу або сірих скель у світлу пору доби, чорний дим (щоб викликати його, треба кидати у вогонь покришки, пластмасу) буде помітний у пустелі й на засніженому пейзажі, тоді як яскравий вогонь без диму приверне більшу увагу вночі.
Чарльз Маріон Рассел «Сигнальний дим»
Якщо ви загубилися в дикій місцевості в сезон злив, над багаттям треба спорудити навіс у вигляді триноги, зв՚язавши палиці дротом у верхній частині й розставивши нижні їх кінці в сторони. На середині висоти конструкції слід облаштувати настил, прив՚язавши його до «ніжок». На цьому настилі вибудувати «курінь», а до верхньої частини конструкції прив՚язати у вигляді конусоподібного дашка гілля із хвоєю або листям. Ця споруда допоможе захистити «курінь» від намокання, а при підпалюванні виділятиме білий дим. Якщо ж знадобиться відкрите полум՚я, в момент розгоряння вогню гілля треба буде зняти.
Якщо запаси хмизу і дров сильно обмежені, можна змайструвати факел. Для цього в консервну бляшанку або іншу вогнестійку посудину засипається пісок, змочений горючою рідиною, наприклад, бензином. Такий факел миттєво спалахує і довго горить.
Якщо ви втрапили у халепу в горах, залежно від ситуації визначте, де краще розпалити сигнальне вогнище: на вершині, де в нічний час воно буде помітне відразу з кількох боків, чи на схилі — якщо на вершині немає можливості заготовити дрова, а сильний вітер заважатиме розпалити багаття і розвіє дим, знизивши ефективність сигнального засобу.
У лісі ідеальним місцем для сигнальних вогнищ буде галявина, лісове озеро (багаття на плавзасобі у вигляді трьох плотів, засипаних шаром землі) або річка (багаття на плавзасобі з якорем із мотузки й каменю): тут і багаття, і дим буде добре видно з повітря.
Берег річки, озера чи моря — теж вдале місце для подачі сигналів: він зазвичай добре проглядається з повітря і з води.
Непоганий варіант і сухе дерево, що стоїть окремо. Його можна використати як основу для побудови «куреня», обклавши з усіх боків хмизом, і в момент появи на горизонті судна підпалити.
Щоб потенційні рятівники не переплутали сигнальне вогнище зі звичайним, правильно буде розпалити не одне, а відразу три багаття. Як сигнал лиха сприймаються три вогнища, розташовані у вигляді рівностороннього трикутника або на одній лінії на однаковій відстані одне від одного.
Відстань між вогнищами має становити 30‒50 метрів. Відміряти її можна кроками. Досить пам՚ятати, що довжина одного кроку дорослої людини приблизно дорівнює 90 см.
Ця стаття доповнює чудову книжку «Секрети вогню». Якщо
тобі цікаво дізнатися більше про вогняну стихію, тоді тисни сюди!