Вогненні обряди стародавніх слов'ян

Вогонь супроводжував наших пращурів протягом усього життя і навіть після смерті. Стародавні слов՚яни палили багаття на капищах, підтримували незгасний вогонь перед ідолом Перуна. Вони спалювали померлих, вірячи, що з полум՚ям поховального багаття ті переносяться в рай. За допомогою вогню проводили очисні ритуали, лікували недуги, вогню молилися і просили в нього захисту. Вогонь слов՚яни сприймали як живу істоту, вельми примхливу, й творчу, і руйнівну водночас. Він міг їсти і спати подібно до людини, а розсердившись за непоштиве ставлення, спалахував пожежею.


Поховальний обряд


Г. І. Семиградський «Похорон знатного руса»


Стародавні слов՚яни були впевнені, що душа людини безсмертна і після вмирання земного тіла вона потрапляє у світ Наві. Тобто смерть людини, на думку наших пращурів, була не закінченням життя, а лише переходом душі в інший вимір. Щоб душі було легше потрапити в інший світ, проводили особливі ритуали, пов՚язані з проводами і похованням покійного.


Обов՚язковою складовою обряду було спалення небіжчика. Для цього тіло клали на особливому помості, який називали «крад», або в ладью (човен). Похоронне багаття був величезним, адже наші предки вірили, що саме по вогненному стовпу, спрямованому в небо, душа переходить в інший світ. Тобто вогонь вони сприймали як своєрідний портал у загробний світ, божественну силу, яка допомагає душі покинути земну обитель. Вважалося, що з його допомогою душа також звільняється від гріхів смертної плоті.


Коли тіло померлого повністю згоряло, попіл слід розвіювати за вітром на березі річки або в чистому полі. Це символізувало повернення плоті до плоті, адже тіло людини — це частина світу Яві, а душа її належить небесній матерії. Далі на місці поховання проводилася тризна, яка супроводжувалась піснями на честь померлого, танцями, боями та іншими змаганнями. У тризні брали участь не тільки родичі покійного, а й усі мешканці селища.


Схожі традиції існували і в інших народів, наприклад у греків.


Купальські обряди


Сьогодні будь-який школяр знає про свято Івана Купала, але мало кому відомо, що назва ця походить від імені давньослов՚янського бога на ім՚я Купало, якого описують так: «веселий і прекрасний бог, одягнений в легке вбрання, тримає в руках квіти і польові плоди; на голові має вінок із квітів купальниць; бог літа, польових плодів і літніх квітів». Купало вважався сином богині ночі Купальниці та вогнебога Семаргла.


Наші предки святкували Купалин день 24 червня (7 липня за новим стилем). Ближче до вечора Купалиного дня народ збирався на ритуальних пагорбах, лісових галявинах, біля річок, щоб провести в гуляннях усю ніч. Характерними ритуалами Купалиного дня були розпалювання багать, скочування з гори великого колеса, що символізувало початок руху сонця до зими, спалювання солом՚яного опудала, що символізувало Купала.


К. Лебєдєв «Ніч на Івана Купалу»


Вогонь для розпалювання багать у Купалин день добували тертям старі. Під час церемонії добування вогню вся громада стояла довкола в глибокому мовчанні, але щойно спалахував вогонь, усе оживало, звеселялося, починало рухатись. Дівчата й хлопці оперізувались квітами, одягали на голови вінки, співали пісні, танцювали навколо багаття і стрибали через нього — щонайменше тричі. Потім багаття «годували», пропонуючи йому насіння, горіхи, крупу і просячи його про виконання бажань.


Г. І. Семиградський «Ніч напередодні Івана Купали»


Коли свято закінчувалося, вогнище не гасили водою, не засипали землею, а давали йому догоріти. Тліючі жарини розбирали всі учасники обряду і зберігали вдома на покуті до наступного свята або до того моменту, як здійсняться задумані бажання. Між двома вогнищами також проганяли худобу, щоб очистити її й захистити від нечисті. Кидали у вогонь одяг хворих людей. Купальський вогонь вважався живим, цар-вогнем, а купальські очищувальні багаття — головною особливістю цієї ночі.


Обряди на Масляну


У березні, в дні весняного рівнодення, наші пращури відзначали одне з найдавніших язичницьких свят — проводи зими, Масляну. Протягом тижня проводили обряди, що прославляли сонце, віщували швидке відродження природи. У народному календарі східних слов՚ян це свято відділяло зиму від весни.


В. В. Архіпов «Масляна. Прощена неділя»


Святковий тиждень відзначався веселощами, розгулом, бенкетуванням. Пекли млинці, які символізували Сонце. Завершувалися гуляння спаленням Масляної. У неділю на підвищеному місці встановлювали довгу жердину, на вершечку якої закріплювали колесо, що символізувало рух сонця до весни. Цю споруду обкладали дровами і з настанням сутінків розводили під нею велике багаття. На ньому спалювали опудало, що символізувало закінчення зими, прихід тепла. Усе це супроводжувалося веселощами, катанням з гірок на санчатах, найрізноманітнішими розвагами.


Ця стаття доповнює чудову книжку «Секрети вогню». Якщо тобі цікаво дізнатися більше про вогняну стихію, тоді тисни сюди!