Афаліна

Довжина: до 3,6 м.

Маса: до 300 кг.

Максимальна глибина занурення: 400 м.


Ще за часів Стародавньої Греції люди дуже цікавилися дельфінами, знаючи, що ці істоти надзвичайно розумні. Про них створено безліч міфів і легенд. А грецькі кораблі — галери — часто робили схожими на цих тварин: малювали над довгим носом судна очі і споруджували піднятий над водою хвіст на кормі. Слово «дельфін» походить від грецького δελφῖνος («дельфос») — «брат», що, ясна річ, багато про що свідчить. 


Пляшконосі дельфіни, або афаліни (латинська назва Tursiops truncatus), — мабуть, найвідоміші представники родини дельфінових. Саме з ними переважно асоціюється слово «дельфін», і саме їх ми найчастіше бачимо в дельфінаріях, а також у художніх і наукових фільмах про дельфінів. Ці морські тварини, як і всі ссавці, дихають повітрям за допомогою легенів і вигодовують своїх малят молоком. Вони поширені в помірних і теплих водах Світового океану майже на всій Землі. 


Афаліни мають сіре забарвлення: темне зверху і світле (майже біле) знизу. Завдяки гладкому й мускулистому тілу обтічної форми ці тварини пересуваються у воді легко і швидко. Хвостовий плавець у дельфінів, на відміну від риб, розташований горизонтально, як і у всіх китоподібних ссавців. Зазвичай афаліни плавають зі швидкістю до 10 км/год, але можуть розганятися і до 50 км/год, а ще вистрибувати з води на висоту до 6 м. 


Щоб наповнити легені повітрям, дельфіни мусять підніматися на поверхню води. Так вони й роблять через кожні 5–8 хвилин. Але, іноді занурюючись на велику глибину, афаліни здатні затримувати дихання до 15 хвилин. Як і сухопутні тварини, дельфіни можуть захлинутися і потонути. Через це тривалий час вважали, що дельфіни взагалі не сплять. Насправді півкулі головного мозку відпочивають у них по черзі: тоді як одна спить, друга працює.



Ніс афалін (його ще називають дзьобом) своєю формою нагадує пляшку, звідси й друга назва цих тварин — пляшконосі дельфіни. Як і інші представники зубатих китів, дельфіни — хижаки, що живляться рибою, креветками, крабами і кальмарами. Зуби конічної форми вони використовують тільки для ловлі й захоплення поживи, а заковтують здобич цілком. За день доросла афаліна може поїдати до 15 кг риби.


Дельфіни мають смакові рецептори, тому здатні розрізняти смаки: солодкий, кислий, гіркий, солоний. Очі цих тварин завдяки вдалому розташуванню забезпечують їм майже панорамний зір — дельфіни можуть бачити предмети на 300° навколо себе. А от розрізняти кольори вони не спроможні.


У сприйнятті світу в дельфінів багато важить ехолокація. Видаючи високочастотні звуки, які відбиваються від перешкод попереду, афаліни одержують інформацію про розміри цих об’єктів і відстань до них. Спілкуючись із родичами, вони використовують звуки іншого типу, часом недоступні людському вуху. Загалом у «словнику» афалін близько 14 000 звукових сигналів, за допомогою яких вони успішно передають одні одним інформацію. Як і в людей, у мові дельфінів є такі елементи, як звук, склад, слово, фраза, абзац, контекст. Є в ній і різноманітні діалекти. 


Афаліни — соціальні тварини. Тобто вони спілкуються між собою і розпізнають родичів серед інших дельфінів. Мозок дельфіна більший від людського і має удвічі більше звивин. Ці тварини здатні розуміти мову жестів і наслідувати поведінку людей. Афаліни чудово піддаються дресируванню. Випущені після такого навчання на волю, дельфіни завжди поверталися до людей.


Афаліни здатні впізнавати себе в дзеркалі. Це свідчить про те, що вони мають самосвідомість. Одразу після народження кожен дельфін дістає від батьків особливе ім’я. Цей факт науковці підтвердили експериментально. Вони записали звуковий сигнал під час народження маляти і, відтворивши його згодом, переконалися, що на цей звук завжди припливає той самий дельфін. 


Під час полювання афаліни взаємодіють між собою — вони разом оточують косяк риб, не даючи їм поплисти геть. Афаліни, які водяться біля берегів Австралії, шукаючи поживу, використовують морську губку. Перш ніж прочісувати дно в пошуках здобичі, вони надягають губку собі на ніс і завдяки цьому не раняться об дрібні рифи і каміння.



У дикій природі афаліни зазвичай не агресивні щодо людей, навпаки — часто виявляють до них дружнє зацікавлення. Відомі випадки, коли дельфіни захищали плавців від нападу акул і допомагали потопаючим вибратися на берег. Нерідко дельфіни стають у пригоді рибалкам. Вони навмисно зганяють косяки риби з глибини на мілководдя, до човнів, а потім кивками голови або ударами хвостів об воду подають людям знаки. Високі інтелектуальні здібності афалін використовують у військовій сфері: дельфінів дресирують для диверсійних завдань, розмінування акваторій, розвідувальних дій. Нарешті, афаліни — постійні мешканці дельфінаріїв і океанаріумів. Під час спостережень було виявлено, що в 9 з 10 дітей з відставанням у розвитку наставало поліпшення роботи мозку після занять із дельфінами. Сигнали, що відтворюють дельфіни, сприятливо впливають на здоров’я людини.


Водночас щороку тисячі афалін у різних куточках світу стають жертвами масових убивств заради м’яса. Тисячі дельфінів гинуть, заплутуючись у рибальських сітках або внаслідок розливів нафти. Неконтрольований вилов риби людиною і забруднення океану призводять до виснаження рибних запасів і, відповідно, «кормової бази» морських ссавців. Ще одна з проблем — шумове забруднення, створюване двигунами суден, ехолотами і нафтовими платформами. Зубаті кити, серед них і афаліни, які використовують звуки різної частоти, щоб спілкуватися та орієнтуватися у водному просторі, стають жертвами нечутних для людини, але нестерпних для них високочастотних шумів. Іноді це призводить до того, що дельфіни масово викидаються на берег і гинуть.


Чорноморську афаліну занесено до Червоної книги. Промисел цього морського ссавця заборонено з 1966 року.


Ця стаття з крутого проєкту «Розумний плакат «Глибини океану»! Хочеш дізнатися про нього докладніше? Тоді тисни сюди!


А ще у нас є захоплюючі плакати «Сонячна система» і «Планета Земля».