Уламки лайнера «Титанік»

Довжина: 269 м.

Ширина: 28,2 м.

Висота (від кіля до верхівок труб): 53,3 м.

Водообсяг: 52 310 т.

Швидкість ходу: 23 вузли (42,6 км/год).


Трагедія пасажирського лайнера «Титанік» увійшла в історію як найзнаменитіша катастрофа XX століття. До 20 грудня 1987 року, коли зазнав аварії філіппінський паром «Донья Пас» і загинуло понад 4000 пасажирів, загибель «Титаніка» була найбільшою морською катастрофою, що сталася в мирний час, — за різними даними, число жертв становило від 1400 до 1517 осіб. Урятувати вдалося 712 осіб, серед них 189 членів екіпажу, 129 пасажирів-чоловіків, 394 — жінки і діти.

 

«Титанік» був другим із трьох трансатлантичних пароплавів-близнюків, побудованих на верфі Harland & Wolff на замовлення судноплавної компанії White Star Line у період з 1907 по 1914 рік. Першим кораблем цієї серії став «Олімпік», третім — «Британнік». На час їх введення в експлуатацію ці судна були найбільшими у світі.

 

Найвдаліше склалася доля пароплава «Олімпік» — він здійснював рейси між Саутгемптоном (Велика Британія) і Нью-Йорком (США) до 1935 року, опісля його відправили на злам. Споруджений останнім «Британнік» спочатку мав називатися «Гігантик», але після краху «Титаніка» власники корабля вирішили бути скромнішими. З початком Першої світової війни «Британнік» був переобладнаний на плавучий госпіталь і в 1915–1916 роках вивозив поранених із зони бойових дій у східному Середземномор'ї. 21 листопада 1916 року корабель підірвався на міні й затонув, проте тоді вдалося евакуювати майже всіх людей, що були на судні, завдяки чому рятувальна операція на «Британніку» вважається однією з найуспішніших в історії мореплавства. Цікаво, що серед 1036 врятованих були медсестра Вайолетт Джессоп і кочегар Артур Джон Пріст, які до того пережили крах «Титаніка».


 


Починаючи з другої половини XIX століття з підвищенням рівня комфорту і зростанням швидкості морських суден збільшувався попит на трансатлантичні рейси. За престижний приз — Блакитну Стрічку Атлантики — боролися три головні судноплавні компанії того часу: Cunard Line, White Star Line і Norddeutscher Lloyd. Кораблі ставали чимраз більшими й комфортабельнішими, зростала швидкість їхнього ходу. У якийсь момент компанія White Star Line стала втрачати позиції на ринку — саме тоді вирішили взятися за побудову найбільших і найкомфортабельніших лайнерів класу «Олімпік».

 

Закладення «Титаніка» на верфі в Белфасті (Північна Ірландія) відбулося 31 березня 1909 року. «Сухий док Томпсона», де будували новий пароплав, на той час був найбільшою суднобудівною спорудою у світі і єдиною, здатною впоратися з таким завданням. Журналісти порівнювали майбутнє судно за довжиною з трьома міськими кварталами, а за висотою — з 11-поверховим будинком.

 

На новому лайнері було вісім палуб: верхня, шлюпкова і ще сім під нею, позначені зверху вниз літерами від А до G. Відстань між палубами варіювалося в межах від 250 до 320 см. На відкритій шлюпковій палубі розміщувалося 20 рятувальних шлюпок, які могли вмістити 1178 осіб, а вздовж бортів тягнулися прогулянкові палуби — променади. Решту палуби займали каюти, салони, променади, відділення для багажу і пошти, а також відсіки, в яких містилися шість котелень з вугільними бункерами, машинне й турбінне відділення.



Судно мало друге дно, яке розташовувалося приблизно за півтора метра над кілем і займало 9/10 довжини судна, не захоплюючи лише невеликих ділянок у носовій частині та на кормі. Саме на другому дні були встановлені котли, поршневі парові машини, парова турбіна й електрогенератори. Все це було міцно закріплено на сталевих плитах, а решту простору використовували для вантажів, вугілля і цистерн із питною водою. На ділянці машинного відділення друге дно здіймалося на 2,1 м над кілем, що мало посилити захист лайнера в разі пошкодження зовнішньої обшивки. Подвійне дно і 16 водонепроникних перегородок були нововведенням для того часу, і конструктори вважали судно непотоплюваним. Ніхто не міг навіть припустити, що водночас може бути пошкоджено відразу кілька відсіків.

 

«Титанік» був оснащений двома чотирициліндровими паровими машинами, які надавали руху двом зовнішнім гребним гвинтам, а також паровою турбіною, що обертала середній гвинт. Номінальна сумарна потужність енергетичної установки лайнера становила 50 тис. к. с., але допускали розвиток потужності й до 55 тис. к. с. На повному ходу корабель міг розвивати швидкість до 25 вузлів (близько 46 км/год). Для роботи всієї силової установки було потрібно близько 610 т вугілля на добу. Понад 100 кочегарів працювали біля 159 вугільних топок, а режим вироблення пари, інтенсивність подавання палива і його шурування регулював вахтовий механік з контрольного містка машинного відділення за допомогою котельного телеграфу і шурувального індикатора.



У «Титаніка» було 4 труби, діаметр кожної з яких становив 7,3 м, а висота — 18,5 м. Три перші труби відводили дим із топок котлів, четверта, розташована над відсіком турбіни, слугувала витяжкою із суднових кухонь і курильних кімнат . А ще для краси — з нею судно здавалося потужнішим.

 

Сталеві листи зовнішньої обшивки і внутрішніх міжсекційних перегородок були з'єднані за допомогою сталевих заклепок. Усього на спорудження «Титаніка» використали 3 млн заклепок, 75 % яких було встановлено вручну.

 

Щоб поповнювати запаси прісної води, на борту лайнера була опріснювальна установка продуктивністю 60 т на добу. Призначена для пиття і приготування їжі вода проходила через фільтри й подавалася трубопроводом на камбуз (корабельну кухню) або ж її розносили стюарди по каютах у графинах. Для купання у ваннах використовували морську воду. Душами з прісною водою були обладнані лише каюта капітана, люкс-апартаменти і 22 каюти першого класу. Унітази теж були встановлені тільки в каютах з ванними кімнатами, іншим пасажирам доводилося користуватися громадськими туалетами. На найнижчій палубі G, де містилися каюти третього класу, туалетів не було, і пасажирам звідти доводилося підніматися на вищу палубу. Чимало пасажирів, не звиклих до сучасних санвузлів, які на початку XX століття були ще дивиною, не завдавали собі клопоту тривалими походами коридорами й трапами і справляли потребу в найближчих затишних куточках, що неабияк дратувало стюардів.

 

Усі каналізаційні стоки лайнера скидали за борт через розташовані трохи вище від ватерлінії отвори.



31 травня 1911 року «Титанік» спустили на воду. Для змащування напрямних сходнів було використано 23 т паровозного мастила, змазки, риб'ячого жиру і рідкого мила. З такої нагоди на набережній Белфаста і піщаних мілинах річки Лаган, куди спускали корабель, зібралося близько 100 тис. осіб. Того ж дня верф покинув, успішно пройшовши ходові випробування, «Олімпік». Цікаво, що в компанії White Star Line не було заведено проводити традиційний обряд «хрещення» кораблів, під час якого об борт нового судна розбивають пляшку з шампанським.

 

Після успішного спуску на воду «Титанік» відбуксирували на добудовний причал, де на ньому встановили все обладнання, а також оздобили всі каюти і громадські приміщення. Основну частину робіт завершили до кінця березня 1912 року. 30 березня новий пароплав був застрахований строком на один рік у компанії «Атлантик» на суму 5 млн доларів США, притім на спорудження судна витратили 7,5 млн. Страховка мала покривати як повну втрату судна, так і вихід його з ладу.



Каюти і громадські приміщення «Титаніка» поділялися на три класи. До послуг пасажирів першого класу, готових заплатити за квиток 3300 доларів (приблизно 60 тис. доларів у сучасному еквіваленті), були плавальний басейн з підігрівом, турецькі лазні з масажисткою, сауна й електрованна з ультрафіолетовими лампами (прототип сучасного солярію), корт для гри у сквош, ресторан À La Cartе, дві кав'ярні, гімнастичний зал. Інтер'єри кают першого класу вирізнялися розкішшю і вишуканістю — вони були оформлені в 19 різних стилях, зокрема у стилі італійського відродження, королеви Анни, Людовіка XV, георгіанському, старо- і новоголландському та ін. Для оформлення кают використали поліровані панелі червоного дерева, горіха, платана, дуба чи лимона. У кожному з двох найдорожчих люкс-апартаментів були вітальня, дві спальні, гардеробна, ванна, туалет і персональна прогулянкова палуба завдовжки 15 м, обставлена канапе, плетеними кріслами і горщиками з рослинами. Один із цих люксів займав керуючий директор White Star Linе Брюс Ісмей, а в другому подорожувала американська мільйонерка Шарлотта Кардеза із сином Томасом.

 

У каютах другого класу зазвичай встановлювали двоярусні ліжка зі шторами, щоб можна було усамітнитися. Крім ліжок у кожній каюті були диван, гардероб і туалетний столик зі складаним умивальником. Стіни були обшиті дерев'яними панелями, пофарбованими в білий колір, а на підлозі був постелений лінолеум. Для прогулянок пасажирів другого класу на відкритому повітрі призначалася кормова частина шлюпкової палуби.

 

Каюти і салони третього класу були оформлені максимально просто: сталеві стіни, пофарбовані в білий колір або обшиті дерев'яними панелями. Квитки на подорож у них коштували 35 доларів (650 доларів у сучасному еквіваленті).

 

За мірками того часу лайнер «Титанік» вражав технічною новизною і розкішшю, втілюючи в собі мрію людини про панування над океаном. Варто зазначити, що в порівнянні із сучасними круїзними лайнерами цей корабель досить скромний.


 

«Титанік» у порівнянні із сучасним океанським лайнером


10 квітня 1912 року «Титанік» відбув із Саутгемптона (Велика Британія) у свій перший і останній рейс. Сотні багатих людей вирушили в плавання на цьому лайнері не тому, що їм було потрібно потрапити до Нью-Йорка, а через бажання цікаво провести час, як це роблять пасажири сучасних круїзних лайнерів. Перший рейс «Титаніка» задумали як подію, яку можна було порівняти за масштабами з головним супершоу XX століття. У ньому вирішили взяти участь багато знаменитостей того часу: мільйонер і великий промисловець Джон Джекоб Астор IV і його дружина Мадлен Астор, бізнесмен Бенджамін Ґуґґенгайм, власник універмагу Macy's Ісидор Штраус і його дружина Іда, ексцентрична мільйонерка Маргарет Моллі Браун, сер Косм Дафф Ґордон і його дружина, відома модельєрка леді Люсі Дафф Ґордон, бізнесмен і гравець у крикет Джон Таєр, британський журналіст Вільям Томас Стід, графиня Ротська, військовий помічник президента США Арчибальд Батт, кіноакторка Дороті Ґібсон та багато інших. У сейфах корабля зберігалися золото й коштовності на сотні мільйонів доларів.

 

Протягом чотирьох днів подорожі погода була ясна, а море спокійне. Дорогою лайнер здійснив зупинки в Шербурі (Франція) і Квінстауні (Ірландія). На п'ятий день, 14 квітня 1912 року, кілька кораблів передали повідомлення про айсберги в районі маршруту «Титаніка», однак капітан не звернув належної уваги на ці сигнали. Надвечір того ж дня температура стала знижуватися, досягнувши до 22:00 нульової позначки. О 23:00 із судна «Каліфорніан» надійшло ще одне повідомлення про плавучі крижини, але радист «Титаніка» перервав радіообмін раніше, ніж встигли передати координати району, — він був заклопотаний відправленням особистих повідомлень пасажирів.


Капітан Едвард Джон Сміт (другий справа в першому ряду) і старші офіцери «Титаніка»


О 23:39 двоє вахтових матросів помітили айсберг просто по курсу і доповіли про це на капітанський місток телефоном. Старший офіцер Вільям Мердок дав кермовому команду: «Ліворуч кермо!» Проте менш ніж за хвилину «Титанік» зіткнувся з айсбергом, унаслідок чого 6 із 16 водонепроникних відсіків судна були прорізані в підводній частині. Конструктор «Титаніка» Томас Ендрюс, який плив на лайнері, оцінив ступінь серйозності пошкоджень і повідомив усіх присутніх, що корабель неминуче потоне. Капітан Едвард Джон Сміт наказав розчохлити рятувальні шлюпки і скликати членів екіпажу та пасажирів для евакуації. Водночас радисти лайнера стали посилати сигнали лиха. Вони передавали їх дві години, доки їх не звільнив від виконання обов'язків капітан за кілька хвилин до того, як корабель пішов на дно. Кілька суден прийняли ці сигнали, але вони були дуже далеко від «Титаніка». Утім о 00:25 до лайнера поспішило на допомогу судно «Карпатія», що перебувало на відстані 58 морських миль (93 км) від місця аварії.



На борту «Титаніка» було 20 рятувальних шлюпок, загальна місткість яких становила 1178 осіб, тоді як пароплав був розрахований на 2556 пасажирів і 908 членів екіпажу. Згідно з чинним тоді британським кодексом торговельного мореплавства, число шлюпок на судні розраховували не за кількістю людей на борту, а за тоннажем корабля. Цікаво, що в первісному проєкті «Титаніка» було передбачено 48 шлюпок, але власники лайнера, впевнені в непотоплюваності корабля, наполягли на скороченні їх числа до 20.

 

На судні здійнялася метушня, багато хто не розумів, що відбувається. Коли на воду стали спускати перші шлюпки, велика їх частина виявилася завантаженою менш ніж наполовину, в них було ще багато вільних місць. Незабаром на кораблі почалася паніка. Офіцери стежили за тим, щоб у шлюпки передусім сідали жінки й діти. Ті, хто вижив, свідчили, що перший помічник капітана Вільям Макмастер Мердок і головний конструктор «Титаніка» Томас Ендрюс доклали чимало зусиль до порятунку пасажирів, але самі загинули.

 

Близько 02:15 ніс «Титаніка» різко опустився, і палубами прокотилася величезна хвиля, змивши багатьох пасажирів за борт. На лайнері згасло електричне освітлення. Швидко занурюючись, «Титанік», якого вважали непотоплюваним, розламався на дві частини і приблизно о 02:20 остаточно пішов під воду.

 

Солона вода не замерзає навіть за –1°С. У багатьох шлюпках люди сиділи по пояс у крижаній воді, дехто з них просто замерз на смерть. Близько 4:00 ранку, десь за три з половиною години після надходження сигналу лиха, на місце аварії «Титаніка» прибула «Карпатія». Судно взяло на борт 712 пасажирів і членів екіпажу потонулого лайнера, після чого щасливо прибуло до Нью-Йорка. Згідно з офіційними даними, після катастрофи врятувалися 60 % пасажирів кают першого класу, 44 % — другого, 25 % — третього.


Пароплав «Карпатія»


Нині уламки «Титаніка» лежать на глибині 3750 м, причому носова його частина за 600 м від кормової. Крім двох основних фрагментів лайнера, які дуже деформувалися, по океанському дну розкидані десятки тисяч дрібніших уламків: частини корпусу судна, залишки меблів і оздоблення кают, вугілля, посуд, багаж та особисті речі пасажирів. Корма «Титаніка» пошкоджена найбільше під час занурення в ній вибухнули повітряні кишені. Як наслідок — відшарувалися палубні настили, відвалилося подвійне дно і цілком зруйнувалися верхні палуби.

 

Уламки корабля вкриті багатошаровою іржею і нальотом, утвореним продуктами життєдіяльності морських мікроорганізмів. Усі людські тіла зовсім розклалися, і тепер про них нагадують хіба кілька пар взуття, що лежать поруч.



У травні 2009 року у віці 97 років пішла з життя англійка Елізабет Ґледіс Мілвіна Дін — остання з пасажирів «Титаніка», що вижили. В день аварії корабля вона мала лише 2 місяці і 13 днів. Її прах було розвіяно в порту Саутгемптона, звідки майже сто років тому «Титанік» розпочав свій перший і останній рейс.


Ця стаття з крутого проєкту «Розумний плакат «Глибини океану»! Хочеш дізнатися про нього докладніше? Тоді тисни сюди!


А ще у нас є захоплюючі плакати «Сонячна система» і «Планета Земля».