Синій кит

Довжина: до 33 м.

Маса: до 190 т.

Максимальна глибина занурення: до 540 м.


Синій кит (іноді трапляється назва «блювал», латинська назва — Balaenoptera musculus) — найбільша тварина з усіх, що будь-коли існували на Землі. Його довжина може сягати 33 м, а маса іноді перевищує 180 т. Для порівняння: довжина тролейбуса-гармошки — 18 м, а маса — 16 т. Лише серце цієї тварини можна порівняти за розмірами із середнім легковим автомобілем.


Гладка і рівна шкіра синього кита радше сіра, з блакитним відтінком, але зверху, крізь шар води, кит здається синім, через що й дістав свою назву. На нижній частині голови, горлі й череві в синього кита багато поздовжніх смуг або борозен, утворених складками шкіри. Ці складки допомагають глотці тварини сильно розтягуватися під час заковтування чималого обсягу води з кормом. Через ці смуги синього кита іноді ще називають смугачем блакитним.


Розрізняють три підвиди синіх китів — північний, південний і карликовий. Іноді можна побачити представника четвертого підвиду — індійського синього кита. Спосіб життя всіх підвидів майже однаковий — кити переважно одинаки, зрідка збираються в невеликі групи. Тривалість життя синього кита становить 80–90 років, а найстаріший з відомих екземплярів прожив 110.


Кити не мають вух, органом слуху їм слугує нижня щелепа, від якої звук поширюється до середнього вуха, а потім і до внутрішнього. Слух — основний із чуттів, за допомогою якого кити орієнтуються під водою, спілкуються один з одним і знаходять їжу. Зір у цих тварин слабкий, а на великій глибині в них течуть масні сльози, що захищають очі від солоної води. Язик синього кита важить 4 т, притім його розміри такі, що на ньому могли б розташуватися, якби мали бажання, 50 осіб. Проте смакових рецепторів на язиці немає.


Як і інші ссавці, сині кити — теплокровні тварини. Підтримувати постійну температуру тіла навіть у крижаній воді полярних широт їм допомагає шар підшкірного жиру завтовшки до 50 см, який захищає внутрішні органи від переохолодження. Горизонтальний хвостовий плавець кожного синього кита так само унікальний, як відбитки пальців у людей: борозни, розрізи, шрами і плями бурих водоростей створюють неповторні візерунки.


Приблизно вісім місяців на рік кити практично нічого не їдять і живуть, використовуючи накопичений жир. Однак решту часу вони живляться майже безперервно, поглинаючи до 3 т поживи на день. Як і інші вусаті кити, синій кит живиться планктоном, який проціджує крізь так званий китовий вус (рогові пластини, що звисають з піднебіння). У його раціоні ще можуть бути дрібні рачки й риби, а також головоногі молюски.


Якщо треба, сині кити можуть не спати до трьох місяців, а коли засинають, то роблять це на малій глибині, біля самої поверхні води. Адже вони не мають зябер, як риби, а використовують для дихання легені, тобто уві сні можуть просто захлинутися і потонути. Водночас кити здатні затримувати дихання на кілька годин, занурюючись на сотні метрів углиб. Коли кит пірнає під воду, його ніздрі на спині закриваються маленькими клапанами. Спливаючи, він із силою видихає через ніздрі з легень приблизно 2 тисячі літрів повітря, змішаного з великою кількістю водяної пари, — здалеку такий видих схожий на фонтан.


Щойно народжене маля кита може сягати 9 м завдовжки. Воно швидко росте на поживному материнському молоці, випиваючи його до 90 л на добу, і так протягом семи місяців. Тож уже до півтора року виростає до 20 м завдовжки і може важити до 50 т. Відомі випадки, коли дорослі сині кити довго пливли за великими кораблями. Науковці пояснюють це звичкою триматися біля матері. Адже самиці синіх китів навіть після того, як  перестають годувати малят молоком, ще тривалий час дбають про них.


З початку XX століття внаслідок безконтрольного промислу популяція синіх китів дуже скоротилася — китобоїв приваблювала можливість отримати від однієї тварини набагато більше жиру і м'яса, ніж від будь-якого іншого китоподібного. У 1960-х роках синій кит опинився на межі повного зникнення — всього у світі налічувалося не більш як 5 тисяч особин. Сьогодні, навіть попри вжиті заходи, ці тварини, як і раніше, дуже рідко трапляються — загальна чисельність їх не перевищує 10 тисяч особин. Крім повільного природного відтворення зростанню популяції заважають забруднення морів людиною і браконьєрство.


Ця стаття з крутого проєкту «Розумний плакат «Глибини океану»! Хочеш дізнатися про нього докладніше? Тоді тисни сюди!


А ще у нас є захоплюючі плакати «Сонячна система» і «Планета Земля».