Життя на глибині від 0 до 200 метрів

ВОДОРОСТІ

Зелені водорості

Глибина існування. Більшість водоростей існує у верхніх шарах Світового океану — від поверхні до глибини 40 м. Поодинокі види (червоні й бурі водорості), якщо вода досить прозора, можуть опускатися до 200-метрової глибини. Червону коралінову водорість було виявлено на глибині 268 м — це рекорд для фотосинтезувальних організмів.

Розміри: від часток мікрона до десятків метрів.

Водорості — це група організмів, що існують у воді. Як і рослини на суші, вони містять хлорофіл, а отже, живляться завдяки процесу фотосинтезу, тобто перетворюючи енергію світла в енергію хімічних зв'язків. При цьому вигляд водорості можуть мати найрізноманітніший — від одноклітинних організмів, що позбавлені твердої оболонки й тому не мають постійної форми, до гігантських рослинних утворень ниткоподібної, пластинчастої чи притаманної вищим рослинам форми зі стеблом і листям. На відміну від рослин, водорості не мають коренів і поглинають потрібні їм речовини з навколишньої води всією поверхнею. Залежно від вмісту хлорофілу розрізняють синьо-зелені, зелені, бурі й червоні водорості.

Водорості — головне джерело органічних речовин у водному середовищі. Вони виробляють до 80 % усієї органіки на Землі. Тому саме водорості слугують основним джерелом живлення для всіх водних тварин. Деякі морські водорості споживають люди, інші йдуть на корм худобі або ж їх використовують як добриво. Чимало водоростей є важливим елементом процесу біологічного очищення стічних вод. Водночас бурхливий розвиток нитчастих або планктонних водоростей призводить до цвітіння води і створює проблеми в роботі очисних споруд. Водорості широко застосовують у хімічній і фармацевтичній промисловості, у виробництві біопалива, а ще їх використовують для найрізноманітніших наукових потреб.

Бурі водорості

ВИЩІ РОСЛИНИ

Вищі рослини, що існують у Світовому океані, представлені порівняно нечисленними видами трав родин камкових, посидонієвих, жабурникових або цимодоцеєвих. Вони ростуть на дні, часто сягаючи поверхні води і стелячись по ній. На відміну від водоростей, вищі рослини мають кореневу систему й органи розмноження — квіти. Дуже довге лінійне листя камкових, цілком занурене у воду, неважко сприйняти за морські водорості, а їхні непоказні квітки, як і плоди, рідко вдається побачити. Проте ці морські трави мають усі ознаки рослин, які ростуть на суші.

Морська трава

Глибина існування: до 100 м.

Розміри: до 1 м.

Щоб вижити в суворих умовах, що майже не сумісні з існуванням вищих рослин суші, морські трави в процесі еволюції набули низки біохімічних особливостей, завдяки яким можуть рости в солоній воді. У рослинах утворюється особлива речовина — пектин, аналогів якому немає в інших рослинах. Це ефективний ентеросорбент, тобто він здатний поглинати і зв'язувати шкідливі речовини. Люди з давніх часів знали про цю властивість морських трав і активно використовували їх у харчовій промисловості — для очищення продуктів переробки або як інгредієнти різноманітних страв. Із часом пектин стали застосовувати і для медичних потреб. Крім того, висушену морську траву широко використовують як наповнювач для матраців, а також як теплоізоляційний матеріал у будівельній справі.

АМФІБІЇ (ЗЕМНОВОДНІ)

Жаба-ага

Глибина проживання: поверхня води (мангрові зарості).

Розміри: до 0,5 м.

Переважна більшість земноводних водиться у прісних водоймах або в їхніх околицях. Однак два представники цього класу — жаба-ага і крабоїдна жаба — здатні жити в солоній морській воді. Мангрові зарості, в яких водяться ці амфібії, ростуть у припливно-відпливній смузі морських узбереж і в гирлах річок, тому контакт із морською водою для них — звичайна річ.

Ага — одна з найбільших жаб (більша за неї тільки жаба Бломберга, що водиться в Південній Америці). Сильно ороговіла шкіра, темно-бура або сіра в плямах, не дуже придатна для газообміну, зате набагато менш чутлива до пересихання, ніж покрив інших видів земноводних. Ага може пережити втрату запасів води в тілі до 50 %. Як і всі жаби, ага полює в сутінках, а вдень ховається в укриття. Щоб захищатися від ворогів, ця жаба використовує отруйні залози, які виділяють на шкіру молочно-білий секрет і навіть можуть вистрелювати отрутою. Однак ці залози не рятують її від несприйнятливих до отрути крокодилів, водяних щурів, ворон і чапель. Багато хто з них, до того ж, поїдає лише язик або нутрощі жаби, на які не потрапляє отрута із залоз. Самі аги всеїдні, що не характерно для жаб. Вони живляться не тільки комахами і равликами, а й іншими земноводними, пташенятами, дрібними ящірками, гризунами, крабами і медузами. Не гребують падаллю, а коли бракує поживи, не цураються й канібалізму.

Крабоїдна жаба

Крабоїдна жаба, що водиться в країнах Південно-Східної Азії, на вигляд майже нічим не відрізняється від інших жаб, проте здатна тривалий час жити в морській воді. А от розмножується вона тільки в прісних водоймах. Ще однією особливістю цієї земноводної тварини, як зрозуміло з назви, є її здатність живитися крабами. Сама ж крабоїдна жаба вельми популярна в азійській кухні, особливо смачними вважають її лапки.

БЕЗХРЕБЕТНІ

Краб

Глибина проживання: від поверхні до дна Світового океану.

Розміри: від часток міліметра до десятків метрів.

Безхребетні — велика група живих організмів, які не мають хребта і кісткового скелета. Понад 97 % тварин, що населяють Землю, є безхребетними. Це доволі умовна група, яка об'єднує більш ніж тридцять видів живих організмів. Найвідоміші серед них членистоногі, молюски, голкошкірі, кнідарії, губки і різноманітні черви.

Морські безхребетні заселяють Світовий океан від поверхні до найглибшої точки його дна. Видове різноманіття цієї групи організмів забезпечує пристосовуваність до будь-яких умов.

Морська водомірка

Членистоногі — абсолютні рекордсмени за видовою різноманітністю. Науковці налічують до 30 млн видів цих живих організмів. З'явившись понад 500 млн років тому, членистоногі досі утримують лідерські позиції у тваринному світі. Вони еволюціонували в безліч форм і заселили майже всі можливі місця існування на Землі — від безводних пустель до океанічного дна. В океані живуть представники всіх підтипів членистоногих: хеліцерові (мечохвости, морські павуки, морські кліщі), ракоподібні (креветки, краби, омари, криль) і трахейні (морська водомірка).

Морська водомірка, або водяна блощиця, — єдина відома на сьогодні комаха, яка водиться в морі. Крім того, це ще і єдина безхребетна тварина, що живе на морській поверхні. Довжина тіла морської водоміри не перевищує 5 мм. Її можна побачити в тропічних і субтропічних водах Атлантичного, Тихого й Індійського океанів, причому не тільки в прибережних водах, а й за тисячі кілометрів від суші. Ця позбавлена крил комаха пересувається на великі відстані, вільно ковзаючи по водній поверхні зі швидкістю до 3,5 км/год — неймовірно швидко для тварини такого розміру. Морські водомірки живляться зоопланктоном, ікрою дрібних рибок, медуз і сифонофор, піднімаючи здобич над поверхнею води. Сама ж комаха нерідко стає поживою для риб або морських птахів.

Мечохвости

Мечохвости, які дістали свою назву завдяки довгому хвостовому шипу, розташованому на задньому кінці тіла, можуть сягати 60 см завдовжки і водяться на замуленому морському дні на глибині до 40 м. Ці морські тварини є об'єктом промислу — у багатьох країнах з них роблять добриво, а в Азії мечохвостів уживають як їжу.

Омар

Ракоподібні так само поширені в океані, як комахи на суші. Найдрібніші з них, завдовжки менш як 0,1 мм, провадять паразитичний спосіб життя. Найбільші екземпляри сягають майже 4 м у розмаху ніг і важать до 20 кг. Переважно ракоподібні живуть на дні, ховаючись серед каменів, коралових утворів і в розколинах скель, а також у заростях водоростей. У прибережній зоні на порівняно невеликих глибинах водиться чимало ракоподібних, м'ясо яких вважають делікатесом, — лангусти, омари, різних видів краби.

Морські жолуді (балянуси)

Деякі ракоподібні провадять осілий спосіб життя, ховаючись у вапняних мушлях, які утворюють личинки на різних поверхнях: скелях, кораблях, хвилерізах, а також оселяючись на панцирах черепах чи тілах китів і кашалотів. Живляться вони планктоном, для чого висовують назовні свої тонкі лапки, схожі на вуса, — через це вся родина дістала назву «вусоногі».

Вусоногі поширені по всій Землі, оскільки їхні личинки часто прикріплюються до кораблів чи тіл великих тварин. Водночас ці тварини здатні довго перебувати поза водою, щільно закривши свою мушлю. Тому їх часто можна побачити прикріпленими в таких місцях на березі, куди вода потрапляє досить рідко. Накопичуючись на днищах кораблів, нарости вусоногих ракоподібних неабияк погіршують обтічність і знижують швидкість суден.

Найвідоміші представники вусоногих — морські жолуді й морські качечки. Їх уживають як їжу й навіть вважають дорогим делікатесом.

Голожаберний молюск

Молюски, або м'якотілі, — другі за різноманітністю живі організми після членистоногих. На Землі налічується понад 100 тис. видів молюсків. Серед них — равлики, слимаки, мідії, рапани, устриці, кальмари, восьминоги, каракатиці, гребінці та інші менш відомі тварини.

М'яке тіло молюсків складається з трьох основних частин: ноги, вісцеральної маси і мантії із системою органів. Чимало молюсків мають залози, секрет яких утворює тверду оболонку з хітину, білків і карбонату кальцію — мушлю. Слиз, що рясно виділяється, слугує для змащування поверхні, якою пересувається молюск. Для дихання молюски переважно використовують одну пару зябер. Утім деякі наземні види (наприклад, слимаки і равлики) мають рудиментарні легені.

На відміну від хребетних, молюски використовують для транспортування кисню до органів гемоціанін (пігмент на основі міді), а не гемоглобін (пігмент на основі заліза). Тож їхня кров не червона, а синя. З цієї ж причини молюски рухаються швидкими ривками і не здатні підтримувати рух довго.

Морське середовище найсприятливіше для молюсків, тому вони живуть переважно в ньому.

Чимало видів молюсків люди вживають як їжу. А ще вони є джерелом такої сировини, як перли, перламутр, пурпур і вісон.

Морська зірка Терновий вінець (акантастер)

Голкошкірі — виключно морські безхребетні тварини, що провадять переважно донний спосіб життя. До них належать морські зірки, морські їжаки, морські лілії, морські огірки (голотурії) й офіури (змієхвостки). На сьогодні відомо понад 6 тисяч видів голкошкірих. Унікальна особливість цих організмів — п'ятипроменева радіальна симетрія. Іншими словами, тіло цих тварин ділиться на п'ять рівних частин навколо центральної осі. Крім того, характерна ознака голкошкірих, за яку вони й дістали свою назву, — ендоскелет із вапняних пластин у формі голок: рухливий (наприклад, у морських зірок) або зрослий (як-от у морських їжаків). Розміри голкошкірих можуть варіюватися від декількох міліметрів до метра. Живлення їм забезпечують фільтрація води, поїдання падалі й полювання на дрібних морських тварин. Унікальне для всього тваринного світу явище — амбулакральна, або водносудинна, система голкошкірих. Це, по суті, мережа каналів, заповнених близькою за складом до морської води рідиною. Від радіальних каналів відходить безліч ніжок із присосками. Біля їхньої основи містяться ампули — м'язові пухирці. Внаслідок їх скорочення ніжка подовжується. Амбулакральна система бере участь у диханні, пересуванні й добуванні поживи. Так, наприклад, завдяки злагодженій роботі безлічі амбулакральних ніжок морська зірка може розкрити мушлю молюска. Чимало видів голкошкірих (морські їжаки і морські огірки) є об'єктом промислу, оскільки люди вживають їх як їжу.

Медуза

Як і голкошкірі, кнідарії (або жалкі) — виключно морські тварини. До них належать корали, медузи, морські анемони і гідри. На сьогодні відомо близько 11 тисяч видів кнідарій. Порожнисті мішкоподібні тіла цих морських організмів майже цілком складаються з желеподібної сполучної тканини. У кожному з них лише один отвір, через який усередину потрапляють пожива і кисень, а назовні виводяться відходи життєдіяльності. Навколо цього отвору (рота) розташовані щупальця, унікальні жалкі клітини яких ці тварини використовують для захисту і полювання. Більшість кнідарій м'ясоїдні й живляться дрібними ракоподібними і планктоном: здобич заплутується в щупальцях і паралізується отрутою жалких залоз, після чого проштовхується в рот і перетравлюється.

Життєвий цикл кнідарій складається з двох стадій: плавучої (медузи) й осілої (поліпи). Медузи мають дзвоноподібне тіло зі щупальцями, що звисають з його нижньої частини. Поліпи кріпляться до морського дна, часто утворюючи величезні колонії. Кожний поліп має циліндричне стебло з ротовим отвором угорі, оточеним численними щупальцями.

Чимало медуз смертельно небезпечні для людини: в минулому столітті кілька сотень осіб, ужалених ними, загинули. Водночас деяких великих медуз у країнах Східної й Південної Азії вважають делікатесом. Скелети коралових поліпів — корали — формують рифи і цілі острови. Коралові рифи є місцем концентрації чималих рибних ресурсів, а також захищають прибережні будови від течій і хвиль. Крім того, порівняно з недавнього часу коралові рифи — улюблені місця занурення для туристів-дайверів.

Губки

Губки — багатоклітинні тварини, що провадять осілий спосіб життя. У світі їх налічується близько 10 тисяч видів. Більшість їх водиться на порівняно невеликих глибинах — до 500 м, прикріплюючись до скелястих поверхонь, мушель та інших підводних об'єктів.

Примітивні організми губок не мають травної, кровоносної та нервової систем, як і органів, а їхні клітини не утворюють чітких структур. Тіло губки являє собою мішок із безліччю дрібних отворів і пор, через які вона всмоктує воду. Центральна порожнина губки вистелена так званими комірцевими клітинами, що мають кільце щупалець, які оточують джгутик. Рух джгутика створює плин води, пожива — найпростіші одноклітинні — захоплюється кільцями щупалець, після чого перетравлюється в харчових вакуолях або амебоїдних клітинах, розташованих у середньому шарі тіла губки. Течія води також забезпечує постійне подавання кисню до клітин і забирає азотисті продукти життєдіяльності. Примітна висока здатність губок до регенерації: кожен шматочок розрізаної на частини губки за декілька місяців здатний відтворитися до повноцінного організму.

Губки людство використовує з давніх часів. Насамперед ідеться про звільнений від інших частин скелет губки, який складається з мережі волокон і скидається на еластичний войлок. Його застосовували для миття і фільтрації води, ним наносили фарбу, а ще з нього робили підкладку під шоломи. У медицині за допомогою губок здавна зупиняли кровотечі. Багато речовин, що їх виділяють губки, а також організми, які живуть усередині них, виявляють протиракову, антибактеріальну та протигрибкову активність. Тому їх широко використовують у сучасній фармакології.

Морський черв

Серед морських організмів велику групу утворюють черви — їх налічують безліч видів. До кінця XVIII століття червами називали загалом усіх безхребетних, крім членистоногих. Попри те, що на сьогодні класифікація безхребетних за різними типами дуже розширилася, до червів і досі зараховують чимало видів тварин, що мають часом геть різну будову. Серед морських червів можна виділити плоских і кільчастих червів, пріапулід, сипункулід і гнатостомулід.

Турбелярії (війчасті черви)

Плоскі черви, які вільно живуть у морській воді, — турбелярії, або війчасті черви, — налічують понад 3500 видів. Їхні тіла вкриті війчастим епітелієм, що допомагає пересуватися — поповзом або вплав. Розміри війчастих червів можуть становити від часток міліметра до 40 см. Ці примітивні безхребетні не мають порожнини тіла, кровоносної системи й органів дихання. А газообмін у них здійснюється всією поверхнею тіла. Цікаву властивість мають планарії (особливий вид війчастих червів): поїдаючи гідр, вони зберігають жалкі клітини жертв у покривах свого тіла і використовують, захищаючись від хижаків.

Багатощетинковий черв

Кільчасті черви, до яких належать багатощетинкові й малощетинкові черви, а також мізостомиди і п'явки, — найбільш високоорганізовані з усіх видів червів. Їхнє тіло поділене перегородками на сегменти — кільця. Звідси й назва — «кільчасті черви». Завдяки такій будові черв'як, зазнавши ушкодження, може втрачати окремі фрагменти тіла без критичної шкоди для всього організму. Ще однією характерною ознакою кільчастих червів є наявність на їхньому тілі хітинових щетинок, зябер або навіть примітивних кінцівок (параподій). Однак черви здатні пересуватися і завдяки скороченню мускулатури. Розміри кільчастих червів можуть коливатися від 1 мм до 3 м. Живуть такі черви у всіх широтах Світового океану на всіх глибинах, аж до дна Маріанської западини. Водночас щільність поселень може становити до 600 тис. особин на 1 м² поверхні дна. Кільчасті черви мають велике значення в ланцюжку живлення морських екосистем.

Пріапуліда

Червів пріапулід, названих на честь давньогрецького бога чоловічої плодючості Пріапа, вважають проміжною ланкою між голкошкірими і червами. Їхнє циліндричне тіло розміром від 0,5 мм до 40 см вкрите тришаровим утвором — кутикулою. Хітинові шипи — скаліди — беруть участь у сприйнятті подразників із зовнішнього середовища, а також у живленні й русі. Хітин, що міститься в кутикулі пріапуліди, заважає їй розтягуватися в міру росту черв'яка. Тому впродовж життя він багаторазово линяє. Більшість видів пріапулід водиться в холодних приполярних водах — як на мілководді, так і на великих глибинах. Живляться вони мешканцями товщі ґрунту: молюсками, голкошкірими, а також іншими червами, зокрема представниками свого виду.

Сипункуліда

Морський черв'як сипункуліда, що сягає 50 см завдовжки і дістав свою назву від латинського слова siphunculus — «дудочка», посідає проміжне місце між кільчастими червами і молюсками. Широке тіло цього черв'яка зовні чимось схоже на неочищений арахіс, за що його часто називають арахісовим черв'яком. Дихальної та кровоносної систем ця тварина не має.

Сипункуліда водиться на мілководді, зариваючись у ґрунт або ховаючись у порожніх мушлях молюсків і розколинах скель. Поживою цьому черв'якові слугують дрібні морські тварини і їхні рештки. У країнах Південно-Східної Азії й Океанії сипункуліди часто вживають як їжу, і вони є об'єктом промислу.

Гнатостомуліда

Прозорі найпростіші черви гнатостомуліди, розміри яких сягають 4 мм, живуть у замуленому піщаному ґрунті морських мілководь на глибині до 25 м (хоча іноді трапляються і на 400-метровій глибині). Ці організми здатні витримувати дефіцит кисню, а також різноманітне забруднення довкілля. Клітини покривів тіла гнатостомуліди мають війки, завдяки узгодженому руху яких черв'як пересувається. За цією ознакою зоологи навіть зараховували його до війчастих червів. Нині відомо близько 100 видів гнатостомулід.

БЕЗЩЕЛЕПНІ (ЕНТОБРАНХІАТИ)

Міноги

Глибина проживання: до 1500 м.

Розміри: від 10 до 100 см.

Безщелепні — дуже давні організми, предки сучасних риб. Як зрозуміло з назви, вони позбавлені щелеп. Зате представники цієї групи мають череп, що відрізняє їх від примітивнішого ланцетника.

Сучасні безщелепні — міноги і міксини. В усіх них у скелеті немає кісткової тканини і протягом цілого життя зберігається хорда — еластичний стрижень, що на ембріональній стадії є у всіх хребетних тварин. У здатному присмоктуватися до поверхонь круглому роті, що дав назву класу цих тварин — круглороті, багато гострих зубів, розташованими навколо глотки. На відміну від риб, у безщелепних досить примітивні мішкоподібні зябра і немає бічних плавців.

Рот міноги

Нерестяться міноги в прісній воді — на перекатах річок. Личинкова стадія міноги, що триває до п'яти років, — піскорийка — настільки відрізняється від дорослих міног, що до XIX століття її навіть виділяли в самостійний рід. Піскорийка живиться мікроскопічними мікроорганізмами, що втягуються через її ротовий отвір плином води. Доросла стадія міноги триває до двох років. Причому вона може жити як у прісній воді, так і в морі. Мінога паразитує на рибах, буквально вгризаючись у них ззовні і живлячись їхньою кров'ю та м'язами.

Рот міксини

На відміну від міног, весь життєвий цикл міксин проходить у морі. Вони живляться мертвими або вмираючими тваринами, залізаючи всередину їхніх тіл і виїдаючи нутрощі та м'язи. Весь організм міксин пристосований до такого способу життя: спеціальні залози рясно вкривають поверхню тіла слизом, щоб зменшувати тертя, слаборозвинені очі затягнуті шкірою, а навколо єдиної ніздрі розташовані чутливі вусики. Цікаво, що слиз, який вкриває тіло міксини, отруйний — завдяки цьому вона неїстівна для хижаків. У кровоносній системі міксин крім основного серця є три додаткові. Ці тварини надзвичайно живучі — відомі випадки, коли міксина плавала навіть через п'ять годин після того, як була позбавлена голови. На відміну від міног, які метають ікру як риби, міксини відкладають кілька десятків великих овальних яєць.

ЕПІПЕЛАГІЧНІ РИБИ

Тунець

Глибина проживання: до 200 м.

Розміри: до 20 м.

Верхній шар води, до 200 метрів завглибшки, у відкритому морі населяють епіпелагічні риби (грец. ἐπι («епі») — «розташоване над», πέλαγος («пелагос») — «відкрите море»). Маючи гладкі витягнуті тіла обтічної форми, ці риби можуть розвивати високу швидкість і здійснювати тривалі міграції. Шкіра епіпелагічних риб переважно вкрита блискучою лускою. Спина зазвичай забарвлена в чорний, синій або зелений колір, а боки і черевце сріблясті. Оскільки світло завжди падає згори, освітлена спинка здається світлішою, а черевце в тіні — темніше, колір боків залишається незмінним. Завдяки такому однотонному забарвленню рибу майже неможливо розрізнити в товщі води.

Майже всі епіпелагічні риби мають плавальний міхур, заповнений газовою сумішшю низької густини. Завдяки міхуру риба може перебувати на певній глибині, не витрачаючи для цього додаткової енергії.

Епіпелагічних риб можна поділити на два типи. Перший — активні хижаки, які полюють на зграйних і поодиноких риб. Другий — фільтратори — мігрують і живляться планктоном та дрібними рибами.

Цікаво, що епіпелагічних риб приваблюють плавучі об'єкти: плоти, уламки, що дрейфують, скупчення водоростей — усе, що якось оптично виділяється на тлі навколишньої порожнечі. Навіть водолази, які перебувають під водою досить довго, можуть привернути до себе «почет» із дрібних рибок. Це пов'язано з тим, що плавучі об'єкти забезпечують рибному молодняку укриття, а водоростям ще й повноцінну кормову базу. Тому великих епіпелагічних риб, навіть хижих, часто супроводжують дрібні рибки.

Косяк скумбрій

Зона проживання епіпелагічних риб багата на фітопланктон, оскільки досить добре освітлена для процесів фотосинтезу, а активне перемішування хвилями насичує воду киснем. Однак це доволі пустельний і одноманітний простір — тут живе лише 2 % відомих видів риб. Мале видове різноманіття компенсується численністю — кормові риби-фільтратори утворюють величезні косяки сумарною вагою понад тисячу тонн.

Риб, що водяться у прибережних зонах, багатих на водорості, ще називають неритичними. Саме неритичні епіпелагічні риби є головним об'єктом світового рибальства, забезпечуючи близько 80 % загальної продуктивності океану.

ДЕМЕРСАЛЬНІ РИБИ

Скат

Глибина проживання: до 200 м (на континентальному шельфі).

Розміри: до 9 м.

Демерсальні, або донні, риби більшу частину життя проводять на дні чи дуже близько до нього у прибережних районах континентального шельфу або вздовж материкового краю континентального схилу. На відміну від глибоководних риб, демерсальні мають добре розвинуту мускулатуру й органи. Вони населяють морське дно, вкрите мулом, піском, гравієм чи валунами.

Усіх донних риб можна умовно поділити на два типи: бентальні, які живуть безпосередньо на дні, і бентопелагічні, що піднімаються над дном і плавають у товщі води. У бентальних риб густина тіла більша, вони важчі за воду й тому, не спливаючи, можуть утримуватися на дні без додаткових витрат енергії. Бентопелагічні риби мають нейтральну плавучість: густина їхніх тіл близька до густини води, завдяки чому вони можуть плавати без особливих зусиль.

Чимало донних риб (наприклад, скати і камбали) мають пристосовану до життя на дні плоску форму тіла з маскувальним забарвленням і здатністю швидко зариватися у ґрунт. В інших демерсальних риб (як-от вугрі та мурени) тіла довгі й вузькі. На думку науковців, подовжена бічна лінія таких риб неабияк сприяє полюванню, бо вкрай чутлива до низькочастотних звукових хвиль, що їх, плаваючи, створюють інші риби.

Мурена

Характерна особливість третього типу придонних риб — подовжене мускулисте тіло зі збільшеними грудними плавцями. Завдяки цьому риба утримується на місці у припливних зонах із сильною течією. У різноманітних бичків і присоскоперових зрослі грудні плавці утворюють присосок, за допомогого якого ці риби можуть прикріплюватися до каменів на дні й утримуватися навіть у сильний шторм. Іпнопові, щоб утримуватися на дні, використовують довгі й потовщені крайові промені черевних плавців і хвоста, через які їх часто називають рибами-триногами або штативами.

Риба-тринога

Хижі демерсальні риби підстерігають своїх жертв у засідці й стрімко атакують. Донники-бентосоїди живляться організмами, що живуть у мулі і ґрунті дна. Адаптивною особливістю багатьох донних риб є розташований унизу рот, що дає їм змогу годуватися з ґрунту. Пісок, засмоктуваний з їжею, зазвичай викидається через зяброві щілини. Донники, які полюють на здобич, що плаває в товщі води, навпаки, мають розташований зверху рот і спрямовані вгору очі. Окремі види (наприклад, групери) усмоктують потік води у свій величезний рот із такою силою, що можуть захоплювати здобич на відстані. Деякі скати мають парні електричні органи, здатні генерувати електричні розряди, якими можна оглушити ворога або здобич.

Глибоководна донна риба

Зі збільшенням глибини в донних риб зростають розміри голови, тоді як тіло сильно звужується до хвоста, а мускулатури фактично немає. Такі риби витрачають мінімум енергії й полюють із засідки.

РЕПТИЛІЇ (ПЛАЗУНИ)

Морська черепаха

Глибина проживання

- Морська ігуана може пірнати до 12 м, але рідко занурюється глибше ніж на 5 м.

- Морські змії: до 245 м.

- Морські черепахи: до 1200 м.

Розміри

- Морська ігуана: до 1,4 м.

- Морські змії: до 2,75 м.

- Морські черепахи: до 2 м.

Рептилії, або плазуни, — великий клас хребетних тварин, що живуть переважно на суші. На відміну від амфібій, для шкірного дихання яких потрібна волога, шкіра рептилій суха, вкрита лусочками. Для дихання рептилії використовують легені (нехай і не такі досконалі, як у ссавців).

Однак деякі черепахи, змії і ящірки пристосувалися до життя в морській воді. Причому багато морських змій не виповзають на сушу навіть для розмноження — на відміну від інших рептилій, вони живородні, а на суші були б абсолютно безпорадні. Крокодили, життя яких також пов'язане з водним середовищем, хоч і можуть ненадовго запливати в солону морську воду, перебувати в ній тривалий час не здатні.

Цікаво, що нирки рептилій не пристосовані до виведення надлишкової солі з організму, тому вона виводиться розташованими в голові солевидільними (або просто сольовими) залозами. Такі залози є в багатьох морських птахів (чайок, пеліканів, чистунів, буревісників). Ці залози не функціонують безперервно, як нирка, а виділяють свій секрет тільки час від часу, коли вміст солей у крові збільшується. У морської ящірки сольові залози виливають свій секрет у передню частину носової порожнини, в якій є гребінь, що не дає рідині стікати у глотку. Під час різкого видиху рідина викидається з ніздрів дрібними бризками. Сольові залози морських черепах розташовані в ділянці очей, тому в разі підвищеного сольового навантаження на організм черепахи плачуть. У морських змій протоки сольових залоз виходять у порожнину рота, звідки виділювана рідина виводиться назовні.

Морська ігуана

З тисяч видів ящірок, що населяють Землю, до життя в морській воді пристосувалася тільки морська ігуана, що водиться у смузі прибою на Галапагоських островах. Більшу частину часу вона проводить на березі, де гріється на сонці, утримуючись на каменях за допомогою міцних кігтів. Морські ігуани стараються не віддалятися від води більш ніж на кілька метрів, хоча чудово пересуваються сушею. У воду ці ящірки спускаються, щоб поїсти водоростей, які вони скусують із прибережних каменів, а також щоб урятуватися від хижаків або охолодитися у спеку. Морські ігуани дуже добре плавають і пірнають. Вони здатні затримувати дихання під водою аж на годину, в цей час кров для економії кисню надходить тільки до життєво важливих органів. Але ігуани ніколи не відпливають від берега далі, ніж на кілька сотень метрів.

Раз на рік, у період розмноження, на чорному тілі самців з'являються яскраві червоні плями. Суперники борються за самичок, б’ючись головами. Самиця відкладає до трьох яєць у нору, вириту в піску або у вулканічному попелі, щонайменше за 300 м від берега. Опісля кілька днів охороняє яйцекладку, а відтак покидає її. Період інкубації триває близько 95 днів.

Морська змія

Морські змії, які населяють прибережні води у тропічних широтах, надзвичайно отруйні. Будова їхніх тіл неабияк відрізняється від будови тіл наземних змій. Зазвичай у морських змій дуже маленька голова і вузький шийний відділ, а хвіст сплющений із боків. Черевних лусок, які потрібні сухопутним зміям, щоб пересуватися по землі, морські майже не мають. Подобою риб'ячого плавального міхура в морських змій є легеня, яка дуже збільшена і доходить до хвоста. Морська змія, хоч і не має зябер, не може захлинутися й потонути. Засвоювати кисень, розчинений у морській воді, їй удається за допомогою слизової оболонки ротової порожнини, пронизаної мережею дрібних кровоносних судин. Занурившись, морська змія просто розтуляє рота і так дихає. На поверхні змія виставляє кінчик морди з ніздрями над водою і дихає, як тварини суші. Щоб вода не потрапляла в дихальні шляхи, ніздрі морської змії мають спеціальні замикальні клапани.

Живляться морські змії переважно рибою. Вони ковтають її цілком, перед тим убивши укусом отруйних зубів. До речі, змія здатна проковтувати жертву, вдвічі товщу за себе.

Морська черепаха

Будова тіла морських черепах залишається незмінною вже мільйони років — з мезозойської ери, коли й з'явилися ці тварини. На відміну від своїх родичів, які живуть на суші, морські черепахи не здатні втягувати в панцир голову і передні кінцівки — розвинуті ласти.

Морські черепахи покидають океан тільки для розмноження — самиці виповзають на берег, щоб відкласти яйця в пісок. Щойно вилупившись, черепашенята відразу кидаються до води. Більшість їх гине від сухопутних або морських хижаків. Дорослого віку досягають лише соті частки відсотка черепах із кожної яйцекладки.

У перші роки життя черепахи живляться зоопланктоном, а також дрібними морськими рибами та іншими тваринами, а дорослішаючи, стають травоїдними. Середня тривалість життя морських черепах — близько 80 років.

Цікаво, що, попри міграції на тисячі кілометрів, морські черепахи здатні через багато років безпомилково повернутися на місце свого народження. Їхні неабиякі здібності до навігації науковці пов'язують із магнітним полем Землі, хоч остаточної відповіді на це питання немає й досі.

З усіх морських плазунів саме черепахи мають для людини господарське значення і є об'єктом промислу. Яйця, м'ясо і жир зеленої морської черепахи вживають як їжу. Відомий на весь світ черепаховий суп готують саме з представників цього виду.

МОРСЬКІ ССАВЦІ

Дельфіни

Глибина проживання: деякі види здатні занурюватися на глибину понад 2000 м, але у зв'язку з легеневим диханням основна глибина проживання порівняно невелика.

Розміри: до 33 м.

До групи морських ссавців зараховують теплокровних тварин, які постійно живуть у морському середовищі або проводять у ньому істотну частину життя. Сьогодні відомо близько 130 видів морських ссавців, яких поділяють на такі групи: сирени (ламантини і дюгоні), китоподібні (вусаті кити, кашалоти, нарвали, косатки, дельфіни, клюворили), ластоногі (моржі, тюлені), а також окремі представники куницевих (калани або морські видри) і ведмежих (білий ведмідь).

Вусатий кит

Слово «кит» походить від давньогрецького κῆτος («кетос») — «морське чудовисько». До ряду китоподібних належить велика група тварин, пристосованих до життя у воді. Маючи обтічне веретеноподібне тіло з гладкою шкірою і плавці замість передніх кінцівок, зовні китоподібні схожі на риб. Але, на відміну від них, це теплокровні тварини, для яких характерні всі ознаки ссавців, що живуть на суші: внутрішньоутробний розвиток плоду і молочне вигодовування малят, легеневе дихання (зябер у них немає), залишки волосяного покриву за цілковитої відсутності луски.

Китоподібні поділяються на два підряди: вусаті кити і зубаті кити.

Вусаті кити — найбільші серед сучасних ссавців, а заразом і серед усіх тварин, що будь-коли жили на Землі. На верхній щелепі вусатих китів замість зубів є довгі рогові пластини — «китовий вус». Вони утворюють у роті тварини щось на зразок густого сита. За допомогою нього кит відціджує планктон, ракоподібних і дрібних риб із набраної в рот води. До винаходу пластмас китовий вус був одним із найцінніших продуктів китобійного промислу. Його використовували у виробництві меблів, матраців, щіток, одягу та інших речей.

Косатка

Зубаті кити, як випливає з назви, мають зуби і є м'ясоїдними. Вони полюють на рибу, головоногих молюсків і в деяких випадках на інших морських ссавців. До цієї групи зараховують косаток, кашалотів, нарвалів, клюворилов і дельфінів. Тварини цієї групи значно дрібніші за вусатих китів — лише кашалота, що сягає 20 м завдовжки, можна дорівняти до них за розмірами. Через це їх часто називають малими або середніми китами. Ще одна відмінність зубастих китів — у них лише один носовий отвір, що розкривається на тімені, а у вусатих китів ніздрі парні. У різних видів зуби розвинуті різною мірою. Наприклад, у дельфінів може налічуватися до 240 зубів, тоді як в інших представників ряду китоподібних зубів дуже мало, але вони мають доволі екзотичну форму — дрібні і плоскі у клюворилов або бивні завдовжки до трьох метрів у нарвалів.

Кашалоти тривалий час були об'єктом промислу — у промисловості використовували їхній жир, м'ясо і спермацет (воскоподібна речовина). На сьогодні полювання на китів майже зовсім заборонено. Дельфіни, косатки і білухи — швидкі плавці, здатні виконувати акробатичні стрибки над водою, тому нерідко виступають як артисти в дельфінаріумах і океанаріумах.

Ластоногі

Ластоногі, до яких належать моржі й тюлені, — тварини, що провадять напівводний спосіб життя. Чималу частину часу вони перебувають у воді, де живляться рибою, ракоподібними й молюсками, а на березі розмножуються, линяють і рятуються від морських хижаків. Деякі види (наприклад, морський леопард) полюють на пінгвінів.

Усі ластоногі мають веретеноподібні тіла з передніми і задніми кінцівками у формі ластів, що й дало назву цій групі. Пальці їхніх задніх кінцівок спрямовані назад і з'єднані між собою грубою плавальною перетинкою. На суші чимало ластоногих переступають задніми ластами, тоді як інші просто волочать їх. Хвіст у формі невеликого відростка не має великого значення в житті цих тварин. Органи чуття ластоногих добре адаптовані як до повітря, так і до води. Великі очі мають мигальну перетинку, а вуха в більшості видів без зовнішньої раковини. Від втрат тепла ластоногих надійно захищає грубий шар підшкірного жиру. До того ж усі види, крім моржа, вкриті густим хутром, дуже цінним. Масове полювання призвело до того, що багато видів тюленів опинилися на межі зникнення, а деякі (наприклад, японський морський лев) узагалі вимерли.

Сирени

Ламантини і дюгоні, що належать до сирен, — великі травоїдні морські тварини. Їх не можна зарахувати ні до ластоногих, бо вони не здатні пересуватися сушею через слабкі кінцівки, ні до китових — через значні анатомічні відмінності й інший спосіб життя. Як і в ластоногих, передні кінцівки сирен у процесі еволюції перетворилися на плавці, а задні взагалі зникли. Масивне тіло закінчується розвинутим горизонтальним хвостовим плавцем. Попри досить велику голову, сирени мають найменший у порівнянні з розмірами тіла головний мозок серед усіх ссавців.

Калан

Калан, або морська видра, — найбільший представник хижої сухопутної родини куниць — більшу частину свого життя проводить у воді, хоча часом вибирається й на сушу. Довжина калана може сягати півтора метра, а маса — 45 кг. У нього масивне тіло циліндричної форми. Округла голова з невеликими вухами посаджена на коротку і грубу шию. Передні кінцівки калана, схожі на собачі лапи, сильно вкорочені. Пальці задніх кінцівок з'єднані між собою й утворюють подобу ластів. На відміну від більшості ссавців, у яких зовнішні пальці (мізинці) найкоротші, зовнішні пальці каланів, навпаки, найдовші, а довжина інших поступово зменшується до внутрішніх — найкоротших пальців.

Калани — надзвичайно розумні тварини. Вони можуть легко впоратися із завданнями, які заганяють у кут дельфінів, а більшу частину часу, вільну від живлення та сну, віддаються розвагам та іграм. Цікаво, що калан належить до небагатьох тварин, які використовують знаряддя для добування поживи, — він розкриває мушлі молюсків каменями.

Довгий час каланів винищували задля їхнього цінного хутра, через що цей вид опинився на межі зникнення. Тепер полювання на каланів заборонено майже у всьому світі.

Білий ведмідь

Другого за величиною сухопутного хижака на планеті (після гребенястого крокодила) — білого ведмедя — зараховано до морських ссавців через його спосіб життя. Навіть латинська назва Ursus maritimus перекладається як «ведмідь морський». Це чудовий плавець, який легко пірнає. Від холодної води його тіло захищене дуже густою і щільною шерстю, а також шаром жиру завтовшки до 10 см. Білий ведмідь здатний розвивати у воді швидкість до 6,5 км/год. А найтриваліший заплив цієї тварини було зафіксовано в морі Бофорта: біла ведмедиця за дев'ять днів подолала 685 кілометрів.

Ця стаття з крутого проєкту «Розумний плакат «Глибини океану»! Хочеш дізнатися про нього докладніше? Тоді тисни сюди!

А ще у нас є захоплюючі плакати «Сонячна система» і «Планета Земля».