Життя на глибині від 1000 до 4000 метрів

БЕЗХРЕБЕТНІ

Глибинний багатощетинковий черв'як Teuthidodrilus samae

Глибина проживання: від поверхні до дна Світового океану.

Розміри: від часток міліметра до десятків метрів.

На глибину понад тисячу метрів ніколи не проникає сонячне світло. Тут рідко трапляються живі істоти — мало хто спроможний витримати колосальний тиск води і катастрофічний брак поживи. Проте навіть тут є життя. І безхребетних можна впевнено назвати господарями морських глибин, адже в порівнянні з хребетними живими організмами їх тут переважна більшість. У цій безживній зоні водяться кальмари, восьминоги, губки, брахіоподи (плечоногі), морські зірки і морські їжаки. Поживою для морських істот на такій глибині найчастіше слугує «морський сніг» або «трупний дощ» — мертва напіврозкладена органіка, що осідає з верхніх шарів води.

Морський павук

Морські павуки — представники групи членистоногих, які водяться в солоній морській воді майже на всіх глибинах (деякі екземпляри було виявлено на глибині близько 7000 м). Нині відомо понад 1000 сучасних видів морських павуків.

У тілі морського павука виділяють три відділи: голову, груди і черевце. На головному відділі розташовані три пари кінцівок і хобот із ротовим отвором на кінці. На грудному відділі в різних представників може бути від трьох до шести пар кінцівок. На тілі морських павуків часто живуть дрібні малорухливі й сидячі морські організми: інфузорії, губки, мохуватки та інші. У павуків, що живуть на невеликій глибині, добре розвинуті очі. Але зі збільшенням глибини і, відповідно, зменшенням кількості світла очі стають меншими і врешті-решт атрофуються.

Морські павуки — хижаки. Вони живляться голожаберними молюсками, донними ракоподібними, голотуріями й актиніями. Під час живлення морські павуки активно використовують передні кінцівки, на кінцях яких є справжні клешні. Ними павуки не тільки тримають здобич, а й відривають від неї шматочки і підносять до рота. Глибоководні морські павуки здатні голодувати тривалий час (до кількох місяців) без будь-якої шкоди для організму. Іноді вони паразитують на більших морських тваринах (наприклад, на морських зірках). Утім самі морські павуки часто стають поживою для риб і ракоподібних.

Реброплави

Схожі на медуз своїм желеподібним тілом реброплави — дуже поширені морські тварини. Їхньою характерною ознакою є гребні пластинки (з'єднані між собою війки), які сидять на потовщеннях тіла, так званих ребрах, — звідси й назва. За допомогою них ці тварини пересуваються у воді. Розміри реброплавів варіюються від кількох міліметрів до півтора метра. Як наслідок, вони є найбільшими організмами, що рухаються за допомогою війок. Живуть реброплави у всіх куточках Світового океану, від самої поверхні до 3000-метрової глибини. Види, що водяться біля поверхні води, зазвичай прозорі й безбарвні. А глибоководні мають яскраве забарвлення і навіть світяться всіма кольорами веселки завдяки заломленню світла війками, що вібрують. Молоді особини, які не досягли свого максимального розміру, світяться яскравіше, ніж дорослі реброплави, бо світні клітини розташовані в них ближче одна до одної. Деякі види, подібно до восьминогів і каракатиць, у разі небезпеки здатні вистрелювати у воду хмарою «чорнила». На великій глибині, в цілковитій темряві, користі від звичайної чорної хмари було б небагато, тому «чорнило» реброплавів світиться тим самим люмінесцентним світлом.

Майже всі реброплави — активні хижаки. У їхньому раціоні різноманітні морські тварини: від мікроскопічних личинок і невеликих ракоподібних до медуз та інших реброплавів. Виняток становлять кілька видів, що провадять паразитичний спосіб життя.

Реброплави, які живуть у прибережних водах, вивчені досить добре, а от глибоководні види все ще залишаються загадкою для науковців.

БАТІПЕЛАГІЧНІ РИБИ

Глибина проживання: від 500 до 4000 м.

Розміри: до 25 см.

Щоб вижити в умовах величезного тиску, низької температури і малої концентрації кисню у воді, риби батіпелагічної зони у процесі еволюції виробили свої адаптаційні особливості, які докорінно відрізняють їх від риб, що водяться на менших глибинах. Батіпелагічні риби мають вкрите слизом в'яле тіло без луски, погано розвинуту мускулатуру і слабо скостенілий скелет. Величезний тиск води на глибині на них серйозно не впливає, бо вони самі складаються здебільшого з води. Очі в них маленькі, часто вже не функціонують. З органів чуття добре розвинуті нюх, внутрішнє вухо, що сприймає звуки, і бічна лінія, яка реагує на зміну тиску води. Плавальних міхурів більшість із них не має, а серце й нирки цих риб украй малі. Довжина більшості особин у середньому становить 10 см, лише деякі сягають 25 см. Забарвлення переважно чорне або червоне.

Метаболізм батіпелагічних риб дуже сповільнений, тому, на відміну від активних хижаків із верхніх шарів води, вони воліють сидіти в засідці й чекати на поживу, а не витрачати енергію на її пошуки. Нечисленну здобич на такій глибині становлять детрит і фекалії, що осідають згори, а в дуже рідкісних випадках — безхребетні й мезопелагічні риби. Лише 5 % кормових ресурсів, що продукуються в освітленій евфотичній зоні океану, сягає батіпелагічної зони. Більшість видів батіпелагічних риб мають шарнірні щелепи із загнутими зубами, які здатні розкриватися так широко, щоб під напором води риба могла проковтнути здобич, що набагато перевершує її власні розміри. Брак поживи є причиною того, що батіпелагічні хижаки, не перебираючи, хапають усе, що пропливає досить близько. Зяброві тичинки, що перекриваються, не дають вислизнути навіть найдрібнішій здобичі.

Цікаву особливість мають китовидкові риби, молодняк яких, забарвлений у червоні тони, підіймається в нижню частину мезопелагічної зони, де ці риби живляться веслоногими рачками. У міру дорослішання нагромаджені поживні речовини відкладаються в об'ємистій печінці, а щелепи дорослих риб наглухо зростаються — вони зовсім перестають годуватися й існують завдяки запасеним у молодості поживним речовинам.

На окрему увагу заслуговує процес розмноження мешканців батіпелагічних вод. У цій пустельній зоні дуже важко знайти пару. Тому, знайшовши свою «половинку», її більше не відпускають у буквальному сенсі — крихітний самець, приваблений запахом феромонів самиці, кусає її й випускає особливий фермент, який розщеплює шкіру його рота і її тіла. Після цього пара зростається, а їхні кровоносні системи об'єднуються. Більше єднання важко уявити — от уже де «кохання на все життя»…

Попри лютий вигляд, ці здебільшого мініатюрні риби зі слабкими м'язами не є загрозою ні для людини, ні для переважної більшості мешканців океану. Вони не здійснюють вертикальних міграцій, а проводять усе своє життя в непроглядній пітьмі у звичному для них середовищі існування.

Ця стаття з крутого проєкту «Розумний плакат «Глибини океану»! Хочеш дізнатися про нього докладніше? Тоді тисни сюди!

А ще у нас є захоплюючі плакати «Сонячна система» і «Планета Земля».