МіГ-25

Реактивний винищувач МіГ-25

Довжина: 22,3 м.

Висота: 6,5 м.

Розмах крила: 14,07 м.

Площа крила: 61,9 м².

Маса порожнього літака: 18, 900 кг.

Максимальна злітна маса: 41 000 кг.

Екіпаж: 1 людина.

Тип двигуна: два турбореактивні двигуни з форсажною камерою Р-15БФ2-300.

Сумарна тяга: 265 кН (27 тс).

Максимальна швидкість біля земної поверхні: 1250 км/год.

Практична дальність: 1730 км.

Практична стеля: 21 000 м.

Максимальне експлуатаційне перевантаження: 5.

Висотний надзвуковий винищувач-перехоплювач МіГ-25 ( «Летюча лисиця», як називали його на Заході) увійшов до історії як найшвидший літак усіх часів. На ньому встановили загалом 29 світових рекордів, чималої кількості з яких не перебили й донині, хоча минуло понад пів сторіччя.

Число Маха, відповідне до швидкості звуку в повітряному середовищі (у воді й у твердій речовині швидкість звуку вища), використовується для позначення надзвукових швидкостей реактивних літаків і балістичних ракет. На початку 1960-х років авіабудівники США розробили цілий ряд літаків, теоретично здатних розвивати швидкість, яка становитиме 3 Маха, тобто переміщатися втричі швидше за звук. Серед цих літаків був надзвуковий Lockheed SR-71 «Blackbird», про який казали, що випущені в нього ракети просто не можуть його наздогнати. Тому 10 березня 1961 року перед конструкторським бюро Мікояна-Гуревича поставили завдання створити винищувач, який зміг би успішно відбити загрози від новітніх американських літаків. І інженери успішно виконали свою роботу.

Основні параметри МіГ-25:

1. Підфюзеляжне повітряне гальмо. 2. Правий стабілізатор (задня крайка з алюмінієвого сплаву). 3. Сталевий лонжерон стабілізатора. 4. Титанова передня крайка. 5. Хвостова п'ята. 6. Цілком регульоване сопло. 7. Привід сопла. 8. Праве кермо напрямку. 9 і 15. Електростатичні розрядники. 10, 33 і 49. Станція попередження про опромінення «Сирена-3» і станція РЕБ. 11. Антена приймача-відповідача. 12. Контейнер спареного гальмівного парашута. 13. Сопло лівого двигуна. 14. Ліве кермо напрямку. 16. Антена надвисокочастотного випромінювання (НВЧ). 17. Високочастотна антена на передній крайці. 18. Лівий кіль (переважно сталевий). 19. Привід керма напрямку. 20. Титанова обшивка задньої частини фюзеляжу. 21. Надфюзеляжний обтічник. 22. Вогнетривка перегородка між відсіками двигунів. 23. Форсажна камера. 24. Патрубок охолоджуваного повітря. 25. Гідравлічний привід стабілізатора. 26. Правий підфюзеляжний гребінь. 27. Відсік антен НВЧ і РЕБ. 28. Привід елерона. 29. Правий елерон. 30. Електростатичний розрядник. 31. Суцільносталеве крило. 32. Обтічник кінцевого крильця. 34 і 50. Станція підсвічування цілей. 35. Керована ракета Р-40Р класу «повітря-повітря». 36. Пускова напрямна ракети. 37. Зовнішній пілон. 38. Вузли кріплення пілона. 39. Титанова передня крайка крила. 40. Внутрішній пілон. 41. Гребінь крила. 42. Оглядові люки двигуна. 43. Редуктор агрегатів двигуна. 44. Одновальний турбореактивний двигун із форсажною камерою Р-15. 45. Ліве кінцеве крильце. 46. Гідравлічний привід. 47. Лівий елерон. 48. Нерухома частина задньої крайки. 51. Титанова передня крайка. 52. Гребені лівого крила. 53. Керована ракета Р-40Р класу «повітря-повітря» з напівактивною радіолокаційною головкою самонаведення. 54 і 66. Керована ракета Р-40Т з тепловою головкою самонаведення. 55. Крилова обшивка з неіржавної сталі. 56. Паливний бак за повітрозабирачем. 57. Канали систем і органів керування. 58. Основні паливні баки (зварні, сталеві, вбудовані), загальна ємність 14 322 кг, герметизовані азотом. 59. Повітропроводи для охолодження відсіку двигуна. 60. Компресор двигуна. 61. Вузли кріплення лонжерона крила. 62. Стійка основного шасі. 63. Праве колесо. 64. Стулки ніші стійки основного шасі. 65. Стійка основного шасі у прибраному стані. 67. Посадково-керувальний прожектор, який можна прибрати. 68. Керовані лопатки повітрозабирача. 69. Переважно сталевий фюзеляж. 70. Вихідні патрубки повітряної системи охолодження. 71, 86. Антени УКХ зв'язку. 72. Рухомі панелі повітрозабирача. 73. Приводи панелей. 74. Трубка впорскування водометанолової суміші в повітрозабирач. 75. Електропривід кінцевої частини повітрозабирача. 76. Регульована нижня кінцева частина повітрозабирача. 77. Стулка ніші передньої стійки шасі і брудозахисний щиток. 78. Подвійні носові колеса. 79. Стулки ніші передньої стійки шасі. 80. Аеронавігаційний ліхтар правого борту. 81. Вигнута внутрішня бокова стінка повітрозабирача. 82. Задній відсік авіоніки, устаткування зв'язку і РЕБ. 83. Кришка ліхтаря, яка відкидається на шарнірах до правого борту. 84. Крісло-катапульта пілота. 85. Задній гермошпанґоут кабіни. 87. Радіолокаційний висотомір. 88. Бічний пульт. 89. Ручка керування. 90. Світлозахисний козирець приладової дошки. 91. Резервна візуальна система прицілювання для ракет із тепловою головкою самонаведення. 92. Панелі лобового скла. 93. Антени системи держрозпізнавання «свій-чужий». 94, 102. Приймач повітряних тисків. 95. Передній відсік авіоніки, радіолокації й навігаційне обладнання. 96. Апаратура бортової РЛС «Смерч-А». 97. Датчик кутів атаки. 98. Механізм приводу антени РЛС. 99. Антена РЛС. 100. Обтічник антени БРЛС. 101. Антена інструментальної системи посадки.

МіГ-25 має горде звання «короля швидкості» — це перший у світі серійний винищувач, на якому сягнули швидкості 3000 км/год. При цьому західні експерти, які стежили за літаком ув умовах бойових дій, підтверджували, що використовувані для розвідки версії цього винищувача могли розвивати неймовірну навіть для сучасних літаків швидкість, яка становила 3,2 Маха чи 3920 км/год. Що ще цікавіше — максимальної швидкості винищувачів МіГ-25 ніколи не вимірювали, йдеться лише про результати, показані за бойових вильотів цих літаків під час різних збройних конфліктів.

Офіційний світовий рекорд, який 5 жовтня 1967 року встановив пілот Михайло Михайлович Комаров, становить 2981,5 км/год, однак це середнє значення швидкості на замкнутому 500-кілометровому маршруті. Реальна швидкість у цьому польоті, за оцінками фахівців, могла вельми перевищувати 4200 км/год (3,5 Маха). І це при тому, що рекорд був встановлений на одній із перших модифікацій МіГ-25, чиї двигуни були на 25% менш потужними, ніж на подальших серійних версіях цього літака. Через надзвичайно високу швидкість винищувач так розігрівався, що після його посадки доводилося чекати, поки охолоне розпечена обшивка, а ліхтар кабіни часом просто «приварювався» і його мусили буквально відрізати, щоб відкрити.

Вражала і швидкість набору висоти — підйом до позначки 30 000 м у цього літака тривав трохи понад три хвилини. Інакше кажучи, лишень за секунду винищувач долав приблизно 150 м висоти — таке не під силу навіть найсучаснішому швидкісному ліфтові.

А 21 серпня 1977 пілот-випробувач Олександр Васильович Федотов установив на МіГ-25 абсолютний світовий рекорд висоти польоту пілотованих літаків із реактивними двигунами — 37 650 м. Жоден інший літальний апарат, оснащений авіаційним, а не ракетним двигуном, так і не зміг повторити цього досягнення.

Пілот-випробувач А. В. Федотов, який установив 18 світових рекордів на МіГ-25

Ця стаття з крутого проєкту «Розумний плакат Планета Земля»! Хочеш дізнатися про нього докладніше? Тоді тисни сюди!

А ще у нас є захоплюючі плакати «Сонячна система» і «Глибини океану».