Вигорів, бо старався

23 Квітня 2025        961

Скільки з нас, маючи непогані результати, продовжують думати:

«Це просто пощастило»

«Я не заслуговую цього підвищення»

«Скоро всі зрозуміють, що я нічого не знаю»

Це не поодинокі випадки. Це — повсякденність багатьох сумлінних, залучених, досвідчених спеціалістів. І, як не дивно, найчастіше такі думки виникають саме у тих, хто насправді робить дуже багато.

Синдром самозванця: коли сумлінність стає джерелом тривоги

Ми звикли пов’язувати вигоряння із завантаженням, дедлайнами, емоційним виснаженням. Але часто джерело криється значно глибше. І справжньою причиною вигоряння на роботі насправді стають постійне внутрішнє напруження, сумніви, самокритика і перфекціонізм.

Це особливо актуально у командах, де високі стандарти поєднуються з високою відповідальністю. Старанні, ініціативні люди мовчки переживають внутрішню тривогу: «а раптом я не виправдаю очікування?»

Що допомагає знизити напругу?

Ми не пропонуємо «перезапустити життя» чи «піти в тишу на місяць». Натомість ви зможете опанувати кілька простих, але дієвих методик, які допомагають зробити повсякденну роботу менш напруженою, а командну взаємодію — більш підтримуючою.

Відверта розмова — не слабкість, а навичка

Із самими собою. І з колегами. Питання «Чому мені важко?», «Чого я боюся?», «Що я реально можу змінити?» — це вже крок до стабільності. Культура, в якій безпечно ставити запитання, визнавати складність завдань або просити зворотний зв’язок — це не бонус, а основа стійкості.

Підтримка — у деталях

Формат щоденних мікророзмов, де можна вільно обмінюватися думками, нормалізувати «неідеальність», пояснювати свої труднощі, — значно знижує загальний рівень стресу в команді. Як показує досвід, щира розмова часто працює краще за будь-яку антикризову інструкцію.

Змінюємо фокус: від «усе сам» до «разом ефективніше»

Синдром самозванця змушує тримати все під контролем і не делегувати. Але саме делегування — ключ до збереження ресурсу. Розмова про розподіл обов’язків, про зону відповідальності та взаємні очікування — інструмент не лише менеджменту, а й особистої психогігієни.

Словом, стійкість — це вміння говорити тоді, коли важко

Якщо ви спеціаліст, менеджер чи керівник, і вам знайомі моменти сумнівів, тривоги чи виснаження, це не означає, що ви щось робите не так. Це означає, що ви живий, залучений, відповідальний. І що вам, можливо, просто потрібен новий підхід. Іноді все починається з простої розмови.

Несамовита стійкість

У книжці «Несамовита стійкість» генеральний директор Fierce Inc. Едвард Белтран показує, як саме структуровані, відкриті розмови допомагають знижувати рівень стресу в команді, формувати культуру взаємної підтримки й розвивати стійкість — як навичку.

Це не про «супергероїв» без емоцій. Це про звичайних людей, які мають сміливість діяти свідомо, розпізнавати свої емоції і підтримувати одне одного розмова за розмовою. Книжка «Несамовита стійкість» — це запрошення до такої розмови.

Вона пропонує не універсальні рецепти, а реалістичні стратегії, що працюють у щоденній роботі. Без тиску.. Просто і практично.